Збори Родів Південних Провінцій

Ар'Хаал у супроводі охорони в’їхав до маєтку Великого Роду Ескаліт. На Зборах не лише обирали, хто представлятиме провінції в Імператорському Кабінеті, а й вирішували місцеві справи — надто дрібні для рівня Імперії, але важливі для Південних Провінцій. За традицією Збори приймав чинний Представник Провінцій.

На стінах маєтку вирізнялися гобелени з гербами Великих Родів Півдня: сонце з п’ятьма променями Саланкарів, змія, що обвиває келих Даравісів, і гепард у стрибку з мечем у пащі — символ Ескалітів, господарів маєтку. Впереміш із ними висіли менші гобелени Малих Родів. Гобелен Таясарів знаходився поруч із гербом Саланкарів — Ар’Хаал відзначив цю спробу виявити йому прихильність.

Зара’Ніса Ескаліт стояла на ґанку, вітаючи представників Великих і Малих Родів.

— Пане Ар’Хаале, ласкаво прошу до мого дому, — звернулася вона з усмішкою.

— Дякую, пані Зара’Нісо, — відповів Ар’Хаал, зістрибуючи з коня.

До нього тут же підбігла служка з тацею, на якій стояв бокал із прохолодним напоєм.

— Прошу, пригощайтеся. І ходімо всередину — усі вже прибули.

Ар’Хаал узяв кубок, а Зара’Ніса підійшла ближче, підхопила його під лікоть і повела в дім.

У великій залі стояв стіл із чотирма стільцями. На столі — миска зі складеними папірцями. На одному зі стільців сидів Фар’Денас Даравіс. Ар’Хаал зайняв місце навпроти, Зара’Ніса Ескаліт сіла між ними. Четвертий стілець залишився вільним. Представники Малих Родів стояли довкола.

— Почнемо, — оголосила Зара’Ніса й дістала з миски один із папірців.

— Малий Рід Нахад, — прочитала вона.

Серед представників Малих Родів почався рух. До столу підійшла жінка й сіла на вільний стілець.

— Я — Най’Аліра Нахад, — мовила вона.

— Яке у вас питання? — запитала Зара’Ніса.

— Моя сестра, голова Малого Роду Нахад, померла від хвороби. Спадкоємець Роду, Зеал’Хад, — ще малолітня дитина. Прошу Збори призначити мене регенткою при спадкоємцеві та головою Роду до настання його повноліття.

— Чи є заперечення? — звернувся Фар’Денас до представників Малих Родів.

У відповідь — мовчанка.

— Тоді голосуємо, — запропонувала Зара’Ніса.

Представники Малих Родів почали гуртуватися за спиною Най’Аліри Нахад, висловлюючи підтримку її проханню.

— Рішення прийняте, — оголосила Зара’Ніса. — Най’Аліра Нахад, Збори призначають вас Головою Роду Нахад до настання повноліття спадкоємця.

— Дякую Зборам, — відповіла новопризначена голова, підвелася зі стільця й розчинилася серед інших представників Малих Родів.

Зара’Ніса потяглася до наступного папірця.

Ар’Хаал дивився на неї й на Фар’Денаса. Обоє, за віком, могли б бути його дітьми. Він не мав би сидіти за цим столом — це місце мало належати його синові, Рах’Маалу. А згодом — Джаарему. Від згадки про рідних серце стиснулося.

Представники Малих Родів змінювали одне одного на четвертому стільці. Інші, ознайомившись із запитом, або ставали за спину прохача — демонструючи підтримку, або — за спину Зара’Ніси, висловлюючи незгоду. Якщо питання викликало дискусію, позицію можна було змінити, почувши нові аргументи.

На одному з земельних питань, від Малого Роду Вал’Тар, представники поділилися порівну. Тоді до голосування долучилися Зара’Ніса й Фар’Денас — обоє підтримали прохачку. Голос Ар’Хаала вже не мав значення, тож він промовчав.

— Перейдемо до головного, — сказала Зара’Ніса, коли папірці в мисці закінчилися. — Я представляла інтереси наших провінцій в Імператорському Кабінеті. Хто невдоволений моєю роботою — може висловитися.

— Ми всі знаємо, як віддано пані Зара’Ніса представляла інтереси наших провінцій, — спокійно почав Фар’Денас.

Представники Малих Родів закивали головами.

— Однак, — продовжив він, і його голос почав набирати сили, — сталися деякі зміни. Шукачі й Провідники, разом із деякими зрадниками з-поміж Шляхетних Родів, протягнули рішення, за яким на наших дітей надягатимуть нашийники.

— Це правда, — відповіла на випад Зара’Ніса, — але я була проти. І рішення ухвалили після інциденту в Академії, — вона кинула погляд на Ар’Хаала.

— Який так і не був розслідуваний, — вставив той.

— Припиніть, Ар’Хаале. Було офіційне розслідування. Воно встановило: стався нещасний випадок. Ви не єдиний, хто тоді втратив рідних, — заперечила Зара’Ніса.

— А хто провів це «розслідування»? Провідники? Шукачі? — голос Ар’Хаала зірвався на крик. — Вони ж і були там тієї ночі. І вони ж його провели. Чи не забагато зручних збігів?

— Ми маємо довіряти Провідникам і Шукачам. Вони борються за наші душі й захищають нас від магії, — твердо сказала Зара’Ніса. Багато представників Малих Родів закивали, погоджуючись.

— Добре, добре… — Ар’Хаал підняв руки, показуючи, що заспокоївся. — Але довіра має бути взаємною.

— Що ви маєте на увазі? — запитав Фар’Денас.

— Нашийники, що перетворюють наших дітей на худобу, — це акт довіри? — запитав Ар’Хаал.

— Це неприємне, але необхідне рішення. Його ухвалили заради їхньої безпеки, — нагадала Зара’Ніса.

— А шпигуни Шукачів у ваших маєтках — теж заради безпеки? Це така їхня довіра до вас?

— Які ще шпигуни? — з цікавістю втрутився Фар’Денас.

— Я виявив у себе двох. Вони роками жили під моїм дахом, їли з мого столу, а виявилось — працювали на Шукачів, — сказав Ар’Хаал.

— Сподіваюсь, ви привезли їх із собою? — уточнив Фар’Денас.

— Ні, — відповів Ар’Хаал.

— Тоді це не більше ніж голослівні звинувачення, — посміхнувся Фар’Денас.

— Саме тому й не привіз. Я знаю, як на мене тут дивляться: дідуган, що збожеволів від власного горя, — він обвів поглядом залу, і дехто з представників опустив очі. — Кого б я не привіз — ви б вирішили, що старий купив їх або змусив удавати шпигунів. Тому я привіз не шпигунів, а пропозицію: хто захоче — я допоможу виявити зрадників серед ваших людей. Щоб не залишилось жодного сумніву в моїх словах.