Раулен

Раулен сидів за своїм столом і підробляв місячний звіт. У графу «ввезеної до південних провінцій зброї» він вписав значення, схоже на те, що було в попередні роки. Кількість ввезених металевих злитків залишив без змін, а кількість вивезеної з провінції зброї значно збільшив. Нехай у столиці думають, що злитки переробили на місці, а готовий товар вивезли кудись далі.

Раулен розумів, що так не триватиме вічно, рано чи пізно обман викриють — і його історія завершиться. Єдине, на що він сподівався: що його зусилля не будуть марні і Ар’Хаал помститься Шукачам за них обох.

Та ще одна думка не давала йому спокою — доля його доньки. Тож, коли торговець Гарвен Торл, якого Раулен свого часу «врятував» від історій Мааз’Тала, завершив свої справи в Шаґареті й запропонував привезти щось у подарунок, Раулен замість подарунка попросив інше:

— На північ від Каерлісу є невелике містечко Вердінн. Там живе моя племінниця — її батьки загинули, а вона от-от мала б повернутися з навчання ремеслу. Чи не могли б ви заїхати туди й дізнатися, як у неї справи? — попросив Раулен.

Торговець задумливо почухав підборіддя.

— Взагалі-то мені це не по дорозі… Але я ваш боржник. Ви зекономили мені стільки часу на процедурі обліку, що я виконаю це прохання. Але за однієї умови: коли повернусь — приймете мене без черги, — засміявся Гарвен і по-дружньому хлопнув Раулена по спині.

Раулен детально розповів, як доїхати до містечка, як знайти дім, кого краще розпитати з сусідів. Якщо дівчина вже повернулась — залишити їй трохи грошей на життя.

Минуло вже чимало часу, й Гарвен Торл мав от-от повернутися в Шаґарет із новинами.

Раулен закінчив звіт, ще раз пробігся очима по сфальсифікованих даних, склав папери до купи й вийшов із архіву, що слугував йому робочим кабінетом. Він пройшов коридором і підійшов до кабінету Мааз’Тала. З-за дверей долинали уривки розмови.

«Знову якийсь бідолаха вислуховує його байки», — подумав Раулен і постукав. Не чекаючи відповіді, відчинив двері й зайшов до кабінету, простягнувши звіти керівникові відділу обліку. Той, не дивлячись, проставив печатки й поклав папери на купу до інших.

— Тебе шукали, — мовив Мааз’Тал, перериваючи розповідь про те, як він колись передбачив майбутнє гадалці, і воно справдилося.

— Хто? — запитав Раулен.

— Один із торговців, що періодично приїздить. Чомусь відмовився, щоб я проводив облік — хотів саме тебе.

Раулен підійшов до полиці з порожніми бланками, взяв кілька і вийшов із кабінету.

Він вийшов із будівлі Канцелярії і попрямував до майданчика біля міської брами, де в очікуванні стояли каравани, що мали пройти процедуру обліку.

Раулен здалеку помітив Гарвена Торла. Той одразу впізнав його за кульгавою ходою, махнув рукою в привітанні й поспішив назустріч, не даючи іншим торговцям шансу перехопити Раулена.

— Ви обіцяли прийняти без черги, — нагадав Гарвен. — Я зробив усе, як домовлялись.

Раулен рушив за ним до каравану і взявся до звичної роботи: вказував на товари, звіряв їх кількість, зважував і заносив дані до звіту. Цього разу торговець не заглядав йому через плече — був упевнений, що папери заповнені правильно. Коли все було готово, Гарвен уважно переглянув бланк, задоволено кивнув і поставив підпис.

— Зустрінемось увечері, — сказав він, повертаючи документи. — Є дуже хороші новини.

До кінця робочого дня Раулен не знаходив собі місця. «Вона жива. Вона вдома». Він подумки уявляв, як зайде в кабінет Мааз’Тала й скаже, що звільняється. Побудував маршрут, як найшвидше дістатися додому, обміркував, що потрібно для тривалої дороги.

А помста? З нього досить. Він і так допоміг Ар’Хаалу — дав йому стільки часу на потайну підготовку. Тепер настав час подумати про себе і про неї. Він уявляв, як донька підросла, як вона зрадіє, побачивши його… і як засмутиться, коли дізнається про матір. Мабуть, заради безпеки їм знову доведеться виїхати і шукати щастя деінде.

Думки про доньку метушились у голові, заважаючи зосередитись. Кілька разів він помилився у звітах, довелося все переробляти, а одного разу навіть переважити товари наново.

Раулен ледь дотягнув до кінця робочого дня. Він заніс папери до свого кабінету й, не підбиваючи підсумкового звіту, вирушив на зустріч із Гарвеном Торлом.

Той, розвантаживши караван, уже сидів у корчмі, задоволено посьорбуючи пиво. Побачивши Раулена, махнув рукою і замовив для нього кухоль.

— Важкий день, — сказав Раулен, сідаючи за стіл, із зусиллям приховуючи нетерпіння.

— А завдяки вам мій день був легкий, — усміхнувся Торл. — Але маю чудову новину, яка і ваш день зробить кращим.

— Це щодо племінниці? — одразу запитав Раулен — І прошу, давай перейдемо на ти.

Гарвен Торл погоджуючись кивнув.

— Я приїхав у містечко, як ти казав. Знайшов будинок за описом.

— Вона повернулась? — не втримався Раулен.

— Будинок був порожній, тож я поспілкувався з сусідами. І знаєш що? Хтось ввів тебе в оману. Твої родичі не загинули. Вони виїхали доглядати старого дядька. З ними все добре. Місцевий Провідник особисто підтвердив, що бачив, як вони виїжджали з міста.

Раулен не зміг приховати свого розчарування.

— Дякую, — хрипко мовив він.

— Ти чого? Наче не радий, — здивувався Гарвен. — Краще подумай, де може жити той дядько. Якщо буде по дорозі, я заїду і пошукаю. Якщо вони тобі такі важливі.

Раулен мовчки кивнув у відповідь.

— Але це ще не все, — додав Гарвен, стишуючи голос.

— Що ще? — спитав Раулен, без особливого інтересу. Він і досі переварював новину про доньку.

— По дорозі назад я заїжджав до столиці, — прошепотів Торл. — У мене там теж є друзі в Канцелярії.

— Вся Канцелярія гуде: у відділах у провінціях готуються великі перевірки, — підморгнув він і уважно поглянув на Раулена.

Той завмер.

— І що ж тут хорошого? — не зрозумів Раулен.