Імперський палац

Таріан Валемар, син Імператриці, сидів за своїм окремим столиком у Залі Засідань і спостерігав за присутніми. Члени Великого Кабінету розсілися по своїх місцях. Атмосфера в приміщенні була гнітюча, як небо перед грозою.

Місця, які зазвичай рясніли барвами родових кольорів, сьогодні були тьмяні. Далрік Меравіс і Караш Наґарі з’явилися одягнуті в траур. Інші представники знаті, яких не торкнулось особисте горе, мали на одязі елементи жалоби.

Сіріан Мергал, голова Імперської Академії, сидів блідий, як стіна позаду нього. Він здригався від кожного голосного звуку, а в очах жеврів страх.

На тлі цього похмурого зібрання Архішукач Корвант виглядав майже… задоволеним. Його рухи були різкими, енергійними, а очі пильними, як у хижака, що вловив запах крові. Він ніби впивався цією миттю і можливостями, які відкрились перед його відомством.

З бічних дверей увійшла Імператриця. Її пурпурова сукня, що зазвичай сяяла кольором імператорської влади, цього разу була оздоблена чорними стрічками. Ще одна — тонка, мов вуаль скорботи — була вплетена у волосся.

Зала стихла. Далрік Меравіс і Караш Наґарі, як тільки помітили траурні елементи в її одязі, ледь схилили голови. Жест був мовчазний, але красномовний — вдячність і визнання: Імператриця розділяє їхнє горе.

Валміра Валемар сіла на своє місце:

— Почнемо.

Зала вибухнула. Кожен заговорив одночасно, слова змішались у гул, кожен і прагнув бути почутим першим.

Імператриця Валміра Валемар підняла руку. Один чіткий жест — і гомін стих. У залі повисла тиша.

— Дарліку, ви перший.

Дарлік Меравіс повільно підвівся. Його траурний одяг здавався ще темнішим на тлі білого мармуру. Голос був спокійним,— але кожне слово било, як молот:

— Ми вимагаємо пояснень. Як так сталося, що діти Великих Родів загинули в стінах Імператорської Академії? В місці, яке мало б бути найзахищенішим у всій Імперії?

Його погляд впився в Сіріана Мерґала, голову Академії.

Той мовби зменшився. Побілілі пальці стискали край столу. Коли він заговорив, голос тремтів:

— Ми… ми не можемо захистити від магії. Те, що сталося… це трагедія. Страшна… несподівана…

— Звідки в Академії взялись Чародії? — холодно обірвав його Караш Наґарі, його голос пролунав, як удар по металу. — Чи не завдання Шукачів — виявляти їх і вчасно ізолювати?

Архішукач Корвант не знітився. Навпаки, наче тільки і чекав цього питання.

— Я попереджав, що загроза реальна. І просив фінансування — для осередків Шукачів в кожній провінції. Ви відмовили.

— До чого тут осередки в провінціях? — озвалась представниця півночі, Гьорда Бьорґар. — Це сталося в столиці.

— І в місті, де стоїть ваша Цитадель, — додала Зара’Ніса Ескаліт. — І ви не змогли захистити навіть його.

— Більше фінансування — більше очей і рук, — вкинув Верховний Провідник Равіан, підтримуючи Корванта.

— Можливо, якби Шукачі менше тинялися по шинках, людей би і вистачало, — несподівано пробурчав Верховний Провідник Жармон.

— Ти смієш так говорити?! — вибухнула Верховна Провідниця Мелантра. — Там люди загинули, рятуючи інших від безумства магії!

— Це не дає відповіді на головне питання, — зауважив Ренмар Тальмар, представник заходу. — Звідки в Академії взялися Чародії?

— Шукачі були в Академії, спостерігали за учнями на заняттях, — сухо проказав Кеон Мардевіс, голова Імперської Канцелярії. — Вони мали повний доступ.

У залі повисла пауза. Ніхто не наважився її перервати, поки не озвався мер Каерліса, Ервінар:

— Добре. І що ми тепер з цим робимо?

Корвант підвівся:

— Якщо ми хочемо уникнути повторення трагедій, подібних до цієї, — сказав він, не підвищуючи голосу, — нам потрібно покращити виявлення Чародіїв. Це означає: постійні осередки Шукачів у кожній провінції, збільшення штату, більше очей, вух і рук, які діятимуть до, а не після.

Він обвів поглядом присутніх:

— Я прошу виділити фінансування. Якщо в цій залі є ще ті, хто вважає магію не загрозою, а байками — нехай подивиться на обгорілі тіла дітей Меравіса і Наґарі.

У залі запала гнітюча тиша.

Дарлік Меравіс підвів голову:

— Я підтримую, — мовив коротко. — Якщо така трагедія сталася навіть у столиці — що вже говорити про околиці.

Караш Наґарі не нічого не сказав, просто підняв руку.

Верховна Провідниця Мелантра взяла слово:

— Ті, хто загинув, врятували свої душі. Нехай врятуються і інші. Я — за.

Верховний Провідник Равіан підтримав:

— Ми маємо обов’язок захищати душі людей ще до того, як їх торкнеться спокуса. Всі зусилля Провідників — марні, якщо Чародії діють напоказ. Я підтримую пропозицію Архішукача.

Ервінар, мер Каерліса, обвів поглядом колег, потім зітхнув:

— Якщо ми не хочемо, щоб народ втратив довіру до влади, мусимо діяти. Я — за.

Усі погляди звернулись до Імператриці.

Валміра Валемар зробила паузу обдумуючи почуте, а потім сказала:

— Безпека Імперії — понад усе. Я підтримую. Сім голосів «за». Більшість. Рішення прийнято.

Корвант знову підвівся. Його голос лишався спокійним, проте в ньому вчувався ледь помітний відтінок задоволення після попереднього рішення:

— Наступний крок — гарантувати, що подібне ніколи не повториться. Я прошу дозволу на обов’язкову перевірку всіх дітей Великих і Малих Родів на схильність до магії під час навчання в Імператорській Академії. Ми мусимо бути певні, що жоден Чародій більше не переступить її поріг.

У залі здійнявся гомін.

— Ви не надягнете нашийники на шиї дітей шляхетної крові! — пролунав голос Зара’Ніси Ескаліт. Вона підвелась, її обличчя пашіло гнівом.

— Це неприйнятно. — вигукнув Ренмар Тальмар. — Ми не худоба, яку тягнуть на ярмарок!

— Якщо й перевіряти — то тільки Малі Роди, — твердо додала Гьорда Бьорґар. — Не можна принижувати тих, на кому тримається Імперія.

— Але ж той Чародій був з Великого Роду, — втрутився Верховний Провідник Равіан. — Хіба цього не досить?