Севард

Перший день почався зі сходом сонця — дзвінкий удар дзвону прокотився гуртожитком, мов хвиля. Севард прокинувся у новому ліжку, під грубою вовняною ковдрою, ще не до кінця усвідомивши, що вже не в дорозі. Крізь високі вікна пробивались проміні ранкового світла, фарбуючи кам’яну підлогу.

Його сусід по кімнаті, Джаарем Саланкар, уже застібав темно-синю сорочку уніформи.

— Не барися, — сказав він, — не варто запізнюватися в перший день.

На вулиці було зимно, тож ранкову руханку перенесли до просторого тренувального залу. Там зібрались усі чотири курси — вправи були обов’язковими для всіх. Севард, щойно увійшовши, ледь помітно видихнув: таке різноманіття людей він бачив тільки на столичному ринку і то краєм ока. Хлопці і дівчата Великих і Малих Родів з усіх провінцій Імперії зійшлися на заняття. Різнобарв’я відтінків шкіри і кольору очей, різноманіття зачісок і кольору волосся було закутане в єдину уніформу Імперської Академії.

Севард на мить зупинився, шукаючи очима сестру, але не знайшов.

Заняття розпочались із розминки: біг, стрибки, віджимання, вправи на витривалість. Першокурсників звели в окрему групу. Руальд, наставник з фізичної підготовки кремезний чоловік із сивиною в бороді — проходив між учнями, записуючи щось на папері.

Севард тримався гідно. Походи горами й лісами вдома додали йому витривалості, а вправи з Рауленом — сили й спритності. Але Джаарем вправлявся ще краще — здавалося, він міг бігати й стрибати цілий день без упину.

Після руханки першокурсників відпустили на сніданок. Їдальня була неподалік — просторе, високе приміщення з довгими рядами столів і запахом хліба, каші й смажених яєць. Їжа — проста, але ситна. Учні сідали вперемішку, без поділу за віком. У повітрі лунала какофонія голосів, сміху й брязкоту посуду.

Севард на мить затримався з тацею в руках, окинув поглядом залу й нарешті побачив Хейні. Вона сиділа в компанії тих самих хлопців і дівчат, які вчора глузували з нього. Побачивши його, вона опустила очі й відвела погляд.

— Іди до нас! Ще є місце! — гукнув Джаарем, помітивши, що Севард розгублено стоїть посеред проходу.

Той уже встиг познайомитися з кількома дівчатами-першокурсницями й охоче представив їх:

— Це Лаан’Селіса з роду Таясар — наші сусіди у південних провінціях.

Лаан’Селіса не дотримувалась південних традицій: замість поголеної голови в неї було безліч косичок, у які були вплетені металеві прикраси — ті дзеленчали з кожним рухом голови.

— А це її сусідки по кімнаті — Келіса зі східного роду Равінар.

Келіса подивилася на Севарда своїми темними, пронизливими очима й спокійно простягла руку.

— І з Заходу — Тарвена з Вейскарнів — додав Джаарем.

Після сніданку всіх першокурсників повели до великої аудиторії — з високими вікнами, рядами дерев’яних лав і старовинними фресками на стінах, що зображали ключові події історії.

Біля кафедри стояла професорка Далінар у пурпуровому плащі зі срібною облямівкою. На ньому був вишитий символ Академії — сонце над трьома згорнутими сувоями. Її суворе обличчя з кількома сивими пасмами у зачесаному назад волоссі підкреслював голос, що змушував замовкнути навіть найбалакучіших учнів.

— Дві тисячі років тому світ, який ми знали, був зруйнований… — почала вона. — Чародії, об’єднані в могутні ордени, розпочали велику війну за владу. У прагненні панувати, вони зламали усталений порядок.

Вона зупинилась і вказала на фреску. На ній дві групи в мантіях і гостроверхих капелюхах кидали блискавки й вогняні кулі одне в одного.

— Палаючі міста. Безглузді жертви. Спотворені землі. У сліпоті та гордині вони спалили себе і своє майбутнє.

Зробивши паузу, професорка показала рукою на наступну фреску, на якій дві армії зійшлися в бою на закривавленому полі.

— За цим прийшов хаос. Століття безладу. Безкінечні війни. Королі-самозванці, роздроблені князівства, кожен — за себе.

На третій фресці зморені, виснажені постаті в лахмітті блукали спаленими полями.

— До народу нікому не було діла. Ніхто не став на захист простих людей.

Професорка поклала руки на кафедру й нахилилась вперед.

— Все змінилось п’ятсот років тому. Коли прийшов Іссаар Валемар. Людина волі. Об’єднувач.

Вона випросталася й перевела руку до іншого зображення: на троні велично сидів чоловік у короні, з розкішною чорною бородою, опершись на довгий меч.

— Імператор Іссаар поклав край братовбивству. Підкорив Роди. Зупинив кровопролиття. Встановив порядок. Заснував державу, яку ми знаємо.

На останній фресці був зображений круглий стіл, за яким сиділи троє людей в білому, один в чорному, четверо в пурпурному і п’ятеро в інших кольорах.

— Імперія. Федерація Великих і Малих Родів. Кожен Рід має голос. Кожен обирає захисника своїх інтересів. Усі важливі рішення ухвалюються у Великому Імператорському Кабінеті. Це — баланс. Це — єдність. Це — мир.

Частина учнів почала занотовувати, інші озиралися на сусідів.

— Але пам’ятайте: Імперія — це не лише структура. Це — довіра. Лояльність. Люди. Імперія тримається на громадянах, які розуміють свою роль. Ви можете стати цеглиною в стіні порядку, який оберігає нас від нового хаосу.

Вона обвела поглядом залу.

— Упродовж курсу ми вивчатимемо битви, договори, Роди, які з’явились… і ті, що зникли. Ви побачите, як вибудовувалась система, що оберігає нас від повторення катастрофи.

— А тепер — відкрийте том перший. І знайдімо, з чого все почалось.

Коли професорка Далінар завершила лекцію, у залі на мить запанувала тиша. Потім — шарудіння сторінок, зітхання, гомін голосів. Першокурсники почали вставати з лав і виходити в широкий, залитий світлом коридор.

Севард ішов разом із Джааремом, Лаан’Селісою, Келісою та Тарвеною.

— Цікаво, чи маю хоч якісь шанси колись представляти Південні провінції у Великому Кабінеті, — задумливо промовила Лаан’Селіса, крутнувши на пальці одну зі своїх тонких косичок.