Розділ 3

Ліда сиділа за столиком у ресторані, ледве стримуючи злість. Сьогодні їй виповнилося вісімнадцять, і тато запропонував відмітити разом. Спочатку з ріднею, а вже потім дівчина мала піти святкувати зі своїм хлопцем та друзями.

Проте, коли батько сказав, що вони будуть святкувати у сімейному колі, не повідомив, що його ненаглядна Віра також припхається. Ліда здогадувалася, що це може статися, проте, вірила і сподівалася, що помиляється.

І ось тепер ця лярва сиділа навпроти та мала нахабство посміхатися. Коли жінка насмілилася взяти батька Ліди за руку, остання трохи не послала її по відомій адресі. Це з треба мати таку наглість!!!

- Це тобі, сонечко, - ласкаво промовила Віра, - вісімнадцять - дуже важлива дата у житті кожної дівчини. По-перше, стаєш повнолітньою, по-друге, зараз якраз час тобі покохати. І я хочу зробити свій вклад у це почуття.

Іменинниця відкрила футляр, який простягнула їй жінка. У ньому знаходилися два золотих ланцюжка, із однаковими медальйонами у формі половинки серця. Ювелірний виріб виглядав гарним та витонченим.

- Я знаю, що у тебе вже є хлопець, - продовжувала Віра, - подаруєш йому одну з цих прикрас. І нехай ви будете єдиним цілим.

- Звідки ви знаєте, що у мене є хлопець? - похмуро запитала дівчина.

- Мені сказав, твій тато. За сумісництвом - мій наречений.

- Віра, не потрібно, - зупинив її чоловік.

Жінка почервоніла. Вона не очікувала, що сказані слова здатні викликати подібне непорозуміння.

- Вибач, любий. Я думала, що ти вже встиг сказати…

- Ні. Ще не встиг.

- Отже, ви вже все вирішили? - процідила крізь зуби дівчина, наче вовчиця, блимаючи очима.

- Ліда, послухай, - батько взяв її за руку, - ти скінчила школу, і я думаю, що потрібно відправити тебе навчатися за кордон…

- Вирішив таким чином мене здихатися? А ти не подумав, що і у мене є хлопець, якого я люблю? Тобі набагато цікавіше влаштувати особисте життя з якоюсь приблудою.

- Ліда, досить, - батько трохи підняв голос.

- Олексій, давай я з нею побалакаю, - тихо промовила Віра, - вона зрозуміє…

- Заткнися! - різко крикнула дівчина, - ти тут яким чином приплелася? Знайшла собі багатого ідіота?

- Ліда, припини, - батько спробував доньку заспокоїти, одначе та розійшлася лише сильніше.

- Обирай татку: або я, або ця хвойда! Нехай мама з небес,  також побачить твій вибір.

Дівчина, розізлившись, схопилася за скатертину та смикнула її зі столу. Тарілки зі стравами полетіли додолу, деякі з них розбилися.

- Я вас ненавиджу!!! Обох! Щоб ви ніколи не були разом.

Збіглися офіціанти. Знадобилася ціла година, щоб розібрати увесь безлад, що вчинила дівчина. Батько вибачившись перед персоналом, заплатив за збитки. Віра спробувала взяти Ліду за плечі та вивести, але юна бунтарка попросту послала жінку, на цей раз уголос.

- Ліда, ми негайно йдемо, - крикнув батько, майже з погрозою дивлячись на свою доньку.

- Йди краще зі своєю шльондрою. На яку ти мене проміняв, - огризнулася дівчина.

Олексій ледве втримався, щоб не вдарити свою спадкоємицю. Проте погляд Віри, направлений на нього, змусив стриматися. Тоді чоловік вхопив Ліду за руку, та витяг її на вулицю. Там вже чекало таксі, яке до цього моменту викликала його подруга.

Наступного дня, Ліда прокинулася пізно. Вона не спала півночі, гніваючись на батька та з ненавистю думаючи про його пасію. Як батько узагалі посмів знайти когось? Хіба їм удвох погано жити?

Незважаючи на зухвалість, дівчині, все ж таки, було трохи страшно. Вчора, поки вони їхали додому, завжди привітний татусь, не промовив ні слова. Зайшли до квартири не дивлячись один на одного. Тато лише звелів їй йти до своєї кімнати, а донька, надувшись, навіть не побажала йому гарних снів.

І тепер, встаючи з ліжка, дівчина думала, як тепер заговорити з батьком. Заговорити таким чином, щоб він зрозумів, що був неправий. Нехай жене свою «шльондру» поганою мітлою.

Тоді, коли та зникне, вони знову будуть жити разом. До речі, на цьому тижні, непогано було б запросити «котика» до них на чай.

Вона вдягнулася, і, наважившись, вийшла з кімнати. Прислухавшись, зрозуміла, що батько знаходиться у вітальні та розмовляє з кимось по мобільному. Ліда встигла вловити останні репліки, що сказав тато.

- Дякую, брате. Я знав, що на тебе можна покластися. Так, це буде важко… Бувай, малий.

Ліда піджала вуста. Отже тато розмовляв зі своїм молодшим братом Борисом. Між ними була різниця у сім років. І навіть у дорослому житті, батько Ліди, часом звертався до молодшого, називаючи його «малий».

Про що вони розмовляли, дівчину не дуже цікавило. Вбігла до вітальні, кинулася батькові на шию, цмокнула у щоку.

- Привіт, татку. Зробиш мені кави? Оладки ще лишилися?

Батько обійняв доньку, але нічого не сказав. Його обличчя ще зберегло сліди учорашньої бурі.