Розділ 1. 2.

Розділ 1.

Кіт сидів біля своєї миски. Він не нявкав і не бігав по кухні, як робив це зазвичай, лише мовчки стежив за Стівом, наче знав, що нагадувати не потрібно.

Стів усміхнувся.

— Добре, добре... Уже йду.

Він відкрив холодильник. На верхній полиці стояли банка з гірчицею, кілька яєць і загорнутий у папір шматок сиру. На дверцятах самотньо бовталася пластикова пляшка з-під молока. Стів струснув її. Нічого.

— Так я й думав.

Він кинув її до відра.

Кухня була невеликою. Біля вікна стояв круглий стіл із двома стільцями. На підвіконні зеленів вазон, який чомусь почувався значно краще, ніж усі інші рослини в будинку. Поруч із мийкою сушився кухоль із намальованим котом. Стів купив його лише тому, що той був дуже схожий на його рудого ледаря. Кіт навіть не подивився в той бік. Його цікавила лише порожня миска.

— Зараз буде тобі молоко.

Стів перейшов до передпокою й потягнувся до ключів. Поряд, на тумбі, лежав гаманець, а під ним визирали рекламні буклети, які він уже кілька днів збирався викинути. Він поклав гаманець до кишені, зняв із гачка стару полотняну торбинку й вийшов із квартири.

— Я швидко.

Кіт моргнув. Назустріч повіяло теплим ранковим повітрям. Уже за мить вусатий сидів біля вікна й проводжав господаря поглядом. Стів зачинив двері й неквапливо рушив до магазину знайомою вулицею.

Місто потрохи прокидалося. Десь неподалік працювала газонокосарка. Попереду чоловік зачинив багажник автомобіля й, помітивши Стіва, коротко кивнув. Стів кивнув у відповідь. На іншому боці вулиці жінка неквапливо гуляла з маленьким білим собакою. Вони бачилися мало не щодня й майже ніколи не говорили. Цього разу вона лише всміхнулася. Через кілька будинків хлопчик тренував кидки. М’яч ударився об щит, відскочив і покотився тротуаром просто під ноги Стіву. Він зупинив його, підняв і легко кинув назад.

— Дякую!

— Нема за що.

За мить назустріч вибіг рудий пес. Одразу підскочив до Стіва, обнюхав торбинку, потім кишені.

— Сьогодні нічого.

Пес кілька разів махнув хвостом і побіг далі.

— Бенні! — долинуло з подвір’я.

Пес зробив вигляд, ніби не чує. Стів усміхнувся й рушив далі.

Житлові квартали залишилися позаду. Від кав’ярні вже тягнувся запах свіжої випічки. Перукар відчиняв двері, а продавець господарської крамниці розкладав товар. Попереду вже виднілася знайома вивіска продуктового магазину. Назустріч виходив чоловік із пакетом покупок. Стів притримав двері й зайшов усередину.

Після теплого ранку в магазині здалося прохолодно. Продавчиня за касою всміхнулася.

— Доброго ранку.

— Доброго.

Стів дістав із холодильника пляшку молока й підійшов до каси.

— Як завжди?

— Як завжди.

Вона пробила покупку. Стів розрахувався.

— Гарного дня.

— І вам.

Вийшовши надвір, він поклав пляшку до торбинки й уже хотів рушити додому. Та раптом глянув праворуч. Між двома будинками темнів вузький прохід. Звичайний, нічим не примітний. Стів мимоволі зупинився. Дивно... Здавалося, раніше він його не помічав. Він звернув у прохід. Шум головної вулиці одразу залишився позаду. Тут було тихо. Біля дверей стояли великі горщики з квітами, біля стіни хтось залишив велосипед. Стів озирнувся й лише тоді помітив невелику вітрину. За склом стояли книги. Потерті, з вицвілими палітурками. Одні лежали стосами, інші рівно вишикувалися на полицях. Над вітриною висіла невелика дерев’яна вивіска.

«Букіністична крамниця».

Стів подивився на вивіску, узявся за металеву ручку. Двері відчинилися легко. Над ними тихо дзенькнув маленький дзвіночок. Усередині пахло старим папером, деревом і ще чимось, чого він не зміг упізнати.

Він переступив поріг. Двері за спиною тихо зачинилися. Очі ще звикали до напівтемряви. Уздовж стін височіли книжкові полиці, заставлені книжками майже до самої стелі. Посеред крамниці стояв старий дерев’яний стіл, на ньому лежало кілька розгорнутих книжок. Біля дальньої полиці хтось перегортав сторінку.

Чоловік підвів очі, ніби давно знав, що сьогодні хтось зайде.

— Доброго дня.

— Доброго.

Старий знову опустив очі до книги.

У крамниці було тихо. Стів пішов уздовж полиць. На одній стояли старі романи. На іншій — книги про подорожі, далі — товсті енциклопедії. Він витягнув одну, перегорнув кілька сторінок і поставив на місце. Поруч лежав старий атлас. Відкрив його навмання. Пожовклі сторінки тихо зашелестіли. Згадав, як колись міг годинами розглядати такі мапи. Закрив атлас і поставив назад.

Погляд піднявся вище.

На найвищій полиці лежала книга, не схожа на інші. Темна шкіряна обкладинка. Жодного малюнка. Лише акуратне тиснення.

«А ти зможеш?»