Глава 13. Суцільні підозри

Коли Ден вийшов на літню терасу снідати, то всі сиділи вже за столом. Аліса як завжди весело реготала, переказуючи якісь плітки. Крім Вадима її ніхто не слухав, але це зовсім не турбувало жінку. Маша намагалася зберегти на обличчі фальшиву посмішку, але її очі виказували справжні почуття жінки. В них яскраво палахкотіли блискавки, котрі загрожували підпалити будь-кого за цим столом.

І тільки Міла здавалося перебувала в своєму власному світі. Старша сестра була занадто спокійна і незвичайно гарна. Але всі думки про Мілу витиснув… лікар. Він спокійненько сидів за столом поруч з Мілою та насолоджувався сніданком.

«Що він тут робить? — здивувався Ден. — Можливо стало щось відомо про отруєння батька?»

— Доброго ранку, — привітався Ден і займаючи місце батька в голові столу додав. — Міла, тобі вдалося щось знайти в кабінеті?

Маша з викликом поглянула на Дена, потім перевела погляд на порожнє місце поруч із собою і додала:

— Не треба поспішати займати чуже місце. Бо можна втратити, те що мав, але й не здобути нового.

— Взагалі ми тебе чекали вчора, — почала Міла.

— А хто це ми? — здивувався Ден.

— Ми з Амадео, — промовила Міла, вказуючи на лікаря.

— Ви з Амадео? — перепитав Ден, розглядаючи лікаря, який світився немов мідний п’ятак. — А ви, лікарю, мабуть приїхали про щось повідомити?

— Я хотів довідатися, як проходить ваше самостійне розслідування, — відповів лікар.

Ден здивовано подивився на Мілу, гадаючи, чому цей лікар опинився тут і коли він встиг стати для Міли Амадео.

— А коли я побачив, як завзято Мілена шукає злочинця, — вів далі лікар. — То просто не втримався, щоб не запропонувати допомогу. Все ж таки разом ми швидше зможемо знайти відповідь.

— Ти запропонувала… — почав Ден, звертаючись до Міли. — допомагати… копирсатися в батькових речах?

— Ні, ні! — заперечливо замотав руками лікар. — Ви не подумайте! Я б ніколи не посмів копирсатися в чужих паперах. Я тільки запропонував бути, так би мовити, моральною підтримкою. Бути поруч…

Ден здивовано поглянув на лікаря, а потім перевів погляд на сестру.  

— Господи Ден, — промовила Міла. — Не треба підозрювати мене в усіх смертних гріхах. Амадео запропонував мені допомогу в розслідуванні і я з радістю її прийняла. До того ж Амадео дійсно товаришує з нашим батьком і  знає багато цікавих історій. Тому я запросила його і сьогодні приєднатися до нашого розслідування.

— А мені здається, — встрягла в розмову Аліса. — Що йому подобається їжа, яку готує той кухар… з набитою пикою.

Аліса голосно зареготала. Ден тут же згадав, як Джованні притискував до себе Кріс, а дівчина намагалася вирватися з його обіймів. «І знову цей кухар…Слизький тип, — промайнуло у Дена. — Мацав своїми липкими рученятами… Взагалі Джованні заробив той хук правою… Навіть мало отримав».

— Що вдалося знайти? — знов повторив своє запитання Ден.

— О-о-о, — Міла підняла догори вказівний палець і промовила. — Пам’ятаєш, ми вчора розмовляли про рецепт, який Амадео виписав нашому батькові?

— Ну-у, — протягнув Ден.

— Так от, — вела далі Міла. — Того рецепту немає.

— Як це немає? — здивувалася Аліса.

Всі з подивом поглянули на Алісу. До цього моменту її зовсім не цікавило ні розслідування, ні той факт, що батька хтось намагався отруїти.

— Тобто він є, — промовила Міла. — Але Жанет бачила на власні очі, як цей рецепт батько передав Христині. І саме ця дівчина придбала ліки.

За столом запала тиша. Ден уважно дивився на Мілу, не розуміючи, до чого та хилить. Так, він міг припустити, що Кріс намагається поліпшити своє життя, тому виходить заміж за досить забезпеченого чоловіка. Але допустити думку, що вона може бути замішана в отруєнні, чоловік навіть не хотів.

— Кріс поза підозрою, — чітко вимовив він.

— Чому? — запитала Аліса.

— Чого це ти так вирішив? — здивувалася Міла і тієї ж миті закипіла гнівом. — Тобто ти легко припустив, що я можу труїти батька, а що ця дівчина винна — тобі навіть не приходить в голову!

Ден згадав кульгаючого собаку, якого Кріс притискувала до себе, дітлахів, які весь час крутилися біля неї і постійно ставили якісь питання, а дівчина завжди з посмішкою відповідала, згадав її зелені очі, які сяяли ніжністю та чистотою і чітко вимовив:

— Вона добра дівчина, тому не здатна завдати комусь шкоди.

— До речі я згодна, — промовила Аліса, намазуючи тост маслом. — Я скоріше повірю в те, що Маша труїть нашого батька, чим ця простачка.

— Що-о-о? — здивовано викрикнула Маша.

— Погано чуєш? — запитала Аліса. — А ось ми дуже гарно чули, як ви з Деном ввечері репетували один на одного. Ми навіть з Вадимом ставки робили, хто кого.

— Я не збираюся терпіти такого відношення! — промовила Маша підіймаючись. — І не хочу залишатися в цьому кублі змій.

Вона кинула погляд на Дена та промовила:

— Тобі вже час повертатися в Україну. Я не можу постійно тягти журнал на собі!

Потім вона повернулася і швидко попрямувала до будинку. Тієї ж миті Ден згадав вечірню розмову. Він повернувся від Кріс і збирався відправитися до Міли у кабінет батька. Але… на хвилину зайшов до своєї кімнати. Саме там на нього чекала оголена Маша в ліжку.

— Якого дідька? — розсердився Ден. — Що ти робиш в моїй кімнаті?

— Любий, наша сварка затяглася, — промуркотіла Маша, простягаючи руки до чоловіка. — Але я не хочу шукати винних. Я за все тебе вибачаю… а зараз йди до мене.

— Негайно виповзай з мого ліжка і йди до себе! — прогримів Ден.

Це був ще один прийом, до якого постійно вдавалася Маша. Вона завжди повторювала: «В ліжку ми завжди знаходимо перемир’я». І це було дійсно так. Ось тільки проблеми, існуючи між ними, за допомогою ліжка не вирішувалися, а відкладалися. І зараз Ден відчув що всі ці невирішені проблеми важким тягарем давлять на душу.

— Маша, одягнися, — Ден протягнув жінці халат і додав. — Прийшов час все обговорити.