Глава 9. Знайомство

Поглянувши на себе в дзеркало, Христина вийшла з примірочної. Сергій уважно поглянув на дівчину і заперечливо похитав головою.

— Христино, — промовив він. — Куди подівся твій смак? Якби я не бачив твої фотографії, то взагалі вирішив би, що в тебе зовсім відсутнє відчуття прекрасного.

Продавчиня, котра кілька хвилин спостерігала за дівчиною і вже відчувала, що може непогано заробити на ній, вирішила втрутитися.

— Гадаю, що можу вам допомогти, — м’яко промовила вона і миттю перейшла до суті. — Вам потрібна гарна сукня для якоїсь події? День народження? Весілля?

— Знайомство із родиною… — почав Сергій і запнувся, почуваючи себе досить незручно. — із родиною нареченого.

— Зрозуміло, — промовила продавчиня. — Тоді зверніть увагу на ось цю сукню.

Вона швидко витягла з величезної кількості нарядів сукню насичено-персикового відтінку і протягла Христині.

— Ця сукня виразно підкреслить фігуру, — вела далі продавчиня. — І при цьому ви будете виглядати досить скромно. Як і належить нареченій. Тільки під цю сукню треба гарно укласти волосся.

Сергій поморщився і глянув на продавчиню.

— Волосся? — перепитав він, а потім додав. — Ви можете зайнятися цією сеньйоритою? І зробити все, щоб сьогодні вона виглядала приголомшливо?

— Звичайно, — посміхнулася продавчиня. — Скільки в нас є часу?

— Три години, — промовив Сергій, подивившись на годинник на руці. — І не жалійте грошей.

Іншим разом Христина почала б відмовлятися і голосно сперечатися із Сергієм, але не сьогодні. Сьогодні вона відчувала, що весь світ завмер і їй стало байдуже. Колись в юності, насолоджуючись любовними романи, вона гадала, як би сприйняла звістку про зраду? Вона приміряла на себе ті емоції, про які читала в романах. Не показувати біль, яку завдав чоловік. Ніколи не показувати. Саме це вона затямила з книжок і саме це намагалася демонструвати... Але не могла. Пам’ять знов і знов повертала її до вчорашніх подій.

Вона поїхала до міста. Придбав все необхідне, Христина вже збиралася додому, аж раптом побачила знайому постать. Його легку ходу вона впізнала б і за кілька кілометрів. «Де-е-ен!» — зраділа дівчина. Вона готова була зірватися з місця й летіти йому назустріч, але… вчасно зупинилася. Ден був не один. Поруч із ним йшла гарна білявка. Жінка м’яко тримала його під руку і час від часу посміхалася.

Христина уважно спостерігала за парочкою, затамував подих в грудях. І чим уважніше вона дивилася на них, тим сильніше пекло у неї всередині. Вони виглядали однаково, тобто як одне ціле. Обоє вродливі і обоє вишукані. Вони належали одному світу. Тому світу, до якого Христина не належала. І це усвідомлення зробило дівчині боляче.

В цю мить білявка засміялася та, зупинившись, миттю обійняла Дена за шию. А потім… поцілувала його. Христині здалося, що земля почала тікати з-під ніг і їй прийшлося притиснутися спиною до холодного каменю будинку, щоб не впасти прямо на дорозі. «Ні-і, — промайнуло у неї. — Це не сестра… і не родичка…». Її серце шукало виправдання Дену, а мозок твердив: «Дурнувате, безмізке дівчисько! Як ти могла закохатися в нього?»

А потім білявка і Ден зникли в крамниці. Христина поглянула на вивіску — «Весільний салон». Дівчина мовчки взяла велосипед і покотила по дорозі. «Ось чому він не приходив, — проносилося у Христини. — В нього є наречена. І вона підходить йому… А я… випадкова знайома».

Ні! Вона не плакала. Їй здавалося, що всі сльози вона виплакала в ті три дні, коли чекала цього красеня. А тепер, усвідомивши, що він мабуть і не пам’ятає про неї, вона відчула ненависть до цього чоловіка. «Подумати тільки, — міркувала вона. — Я ладна була поставити хрест на своєму майбутньому… заради кого?!»

Вона сама зателефонувала Сергію і прямо запитала: «Наші домовленості ще в силі?» «Так,» — відповів Сергій. «Тоді я згодна, — промовила Христина. — тільки благаю, ні про що мене не запитуйте». В слухавці на мить запала тиша, а потім Сергій промовив: «Він тебе образив? Може я з ним побалакаю?» «Ні, — відповіла Христина. — Його не існує. Я його вигадала…»

Коли Сергій повернувся за Христиною до крамниці, дівчина була вже повністю готова. Персикова сукня відтіняла прозору шкіру і неймовірно підкреслювала струнку талію, округлі стегна та повні груди. Волосся укладене в гарну високу зачіску, відкривало вишукану лінію шиї. Завершували образ босоніжки на високих підборах.

— Ти виглядаєш чудово, — промовив Сергій, розраховуючись з продавчинею.

Вже перед самим будинком він ще раз поглянув на дівчину і промовив:

— Гадаю, тобі треба посміхатися. Бо ти дуже нагадуєш героїню картини «Нерівний шлюб».

— Звичайно, — погодилася Христина і додала. — Пробачте.

Чоловік поглянув на дівчину і та тієї ж миті виправилася:

— Пробач…

Увійшовши до вітальні, вони зустріли тільки Алісу. Жінка сиділа в кріслі, листаючи сторінки в телефоні. Христина здивовано подивилася на незнайомку. Яскравий балахон, неймовірна кількість прикрас і занадто розфарбоване обличчя — все це зовсім не співпадало з її уявленням про вищий світ, до якого, по її міркам, належав Сергій.

— Знайомся, це моя донька Аліса, — промовив Сергій.

«Так ось яка вона,» — промайнуло у Христини.

Аліса відірвала погляд від телефону і поглянула на дівчину.

— А це Христина, моя наречена, — промовив Сергій.

Аліса підвелася, не відриваючи погляду від дівчини.

— Я уявляла тебе дещо… іншою, — промовила Аліса.

— Я тебе також, — відповіла Христина.

— Дійсно? — здивувалася Аліса. — Тобто ви з батьком балакали про мене? Чому?

Аліса підійшла до столу і взяла келих вина. Христина миттю кинула на Сергія погляд, немов хотіла про щось запитати, а потім, знов глянув на Алісу, промовила:

— Звичайно, балакали. Сергій любить своїх дітей, тож немає нічого дивного в тому, що він розповідав про них.

В цю мить Аліса засміялася. Її сміх дзвінко лунав на весь будинок.