Розділ 6. Творець дощу

Мін Сік прокинувся від того, що лежав на животі, а його нога, здається, була задерта вгору і лежала на чомусь теплому та рухливому: то вгору, то вниз.

— Чому ти в моєму халаті? — Він привідкрив очі й побачив, як його дорогий атласний халат висить на чужому тілі.

— Коли бігав по ринку, забув купити піжаму, тому позичив твій. — Веселий голос прозвучав безтурботно.

— Забирай собі. Я більше його ніколи не одягну... — Мін Сік із зусиллям прибрав свою ногу з тіла Іньлуна.

— Не поспішай. — Той засміявся й ляснув його по стегну. — Інакше перелом не зростеться. Хі-хі-хі.

— Який перелом? — втомлено прошепотів Мін Сік і одразу провалився в сон. Прокинувся він уже пізнього вечора.

Іньлун із нудьгуючим виразом обличчя розмішував чайний пакетик у порожній чашці, голосно тарабанячи ложкою.

— Який перелом? — Мін Сік, спираючись на дверний проріз кухні, схрестив руки на грудях.

— Ти зламав руку, коли падав на підлогу. Але я тебе вилікував, тож будь вдячним і зроби мені хоча б рамьон на вечерю, — попросив він.

— Де подівся килим? — Мін Сік не збирався нічого готувати.

— У ванній, на підлозі, перед душем.

— Навіщо килим у ванній? — буркнув Мін Сік, розвертаючись і прямуючи туди.

— Щоб вода не капала... Стій! — Іньлун зірвався зі стільця й побіг до ванної слідом за обуреним Міном.

Зірваний кран із раковини бив сильним потоком гарячої води.

— Ай! Ай! Боляче! — кричав Мін Сік не своїм голосом.

Це й справді могло бути боляче — кран перед тим, як зірватися, був відкручений на максимальний гарячий потік.

— Аааа! — Мін Сік затулив обличчя руками й поспіхом відступив назад.

Вони зіткнулися, посковзнулися на мокрому килимі й із гуркотом упали на підлогу.

Потік води припинився. Поруч із собою Мін почув приглушений плюх. Металевий змішувач упав на розмоклий килим.

— Ти це робиш спеціально, так?

Іньлун похитав головою.

— Просто я був голодним, трохи засмутився — і ось...

Вони їли простий злиплий рамьон, жуючи в абсолютній тиші. Поки Мін Сік запарював локшину, Іньлун якось закрутив кран, згорнув килим і, залишаючи мокрі сліди по всій квартирі, сходах і в ліфті, виніс його на смітник.

Дім ягуарів остаточно розвалився. Але на стелі у ванній з’явилася пліснява.

— Це твоїх рук справа? — стоячи на унітазі й намагаючись дотягнутися шваброю до стелі, питав Мін Сік, не очікуючи відповіді.

— Я був засмучений, — коротко відповів Іньлун, схрестивши руки на грудях і образливо надувшись.

— Припини створювати хаос, інакше я відмовлюся тобі допомагати, — втомлено сказав Мін Сік, зістрибуючи вниз і сердито кидаючи швабру. — І висуши це! — Він тицьнув пальцем на стелю.

— Я не можу, — розвів руками Іньлун. — Я можу тільки викликати воду, а не сушити її.

— Але ж ти дракон! — насупився Мін Сік.

— Ну і що? Ну і що? Я тільки повечеряв. До того ж ти ж не хочеш обгорілу стелю?

— Ти не можеш контролювати свою силу?

— Можу, але хто здатний контролювати вогонь?

Вони сіли на різних кінцях дивана.

— Подивимось телевізор? — Мін Сік узяв до рук пульт, але тепла долоня раптом вихопила його.

— Чим ти зазвичай займаєшся вечорами? — Хитро усміхнений Іньлун майже всім тілом притулився до нього, напираючи й огортаючи ароматом женьшеню.

— Ти що, з’їв усі мої запаси?

Звичайні вечори у домі Кім Мін Сіка проходили за читанням звітів, нових ідей і планів на майбутні проєкти. Рідше він дивився телевізор, але тільки свій телеканал.

Мін Сік завжди рано лягав спати, щоб виспатися, але довго крутився в ліжку, яке з часом почало скрипіти, заважаючи йому перевертатися з боку на бік. Потім він випивав кілька склянок гарячої води, нарешті засинав. І тільки провалювався в благословенну тишу, як знову вставав за покликом природи, вмикав нічник і поспішав до ванної у капцях.

Це був виснажливий цикл, але він абсолютно не знав, чим зайнятися вдома. Щосуботи він ретельно прибирає. Холодильник поповнює лише раз або двічі на тиждень, ходячи до магазину.

У гардеробній все завжди розкладено по поличках, адже Мін Сік не накопичував брудний одяг, а відразу прасував і складав.

В його домі завжди була ідеальна чистота, тому, дивлячись, як Іньлун руйнує все довкола, Мін Сіку здавалося, ніби руйнується його життя.

— Ну, не всі. — Іньлун мило зніяковів. Його яскрава усмішка білосніжних зубів, яка з’являлася щоразу, коли він відкривав рот, була такою чарівною, що Мін Сік здався.

— Я нічого не роблю вечорами. Просто дивлюся свій телеканал.

— На твоєму телеканалі показують аукціони? — раптом запитав Іньлун, майже притулившись губами до його вуха.

— Відсунься, ти колешся. І чому ти не голишся? — обурився Мін Сік, намагаючись дистанціюватися, але його ніжно схопили за лікоть і притягли назад.

— То тобі подобаються поголені чоловіки? — прошепотів він.

— Усім подобаються поголені чоловіки, — пробурмотів Мін Сік, поплескуючи себе вільною рукою по раптово почервонілих щоках.

— Та ну, не всім. Це ж ознака... як там?

— Тестостерону? — втомлено припустив Мін Сік, знову повільно відсуваючись.

— Ось-ось, його.

— Тестостерон зараз не в моді. Від нього прищі з’являються.

— Справді? — Іньлун відкрив рот і, нарешті, відпустив його лікоть. Він енергійно почав чухати бороду, ніби там завівся демодекозний кліщ.

Іньлун чесався так завзято, що у Мін Сіка сіпалося око. Щоб змінити тему, він запитав:

— Що ти питав про аукціон?

— Я сумніваюся, що моя дівчинка просто лежить у ювелірному магазині, — відповів той, встаючи з дивана й прямувавши до кухні. Він відкрив холодильник, щось узяв і повернувся з маленьким золотим дзеркальцем, яке тут же запітніло в теплі дому. Іньлун подихав на нього, протер рукавом халата й почав розглядати свою бороду.

Мін Сік роззявив рота й не зміг його закрити.