Глава 10

На вихідних я, як і зазвичай, приділяла час творчості. У суботу займалася написанням статей для сайтів (це мій підробіток), вивченням сценарію для нової постановки і ввечері поїхала на репетицію, а в неділю знову вбралася в ростову ляльку. Халтура халтурою, але основну поки роботу ніхто не відміняв.

Весь день я була як на голках, все здавалося, що ось зараз прийде Владислав Іванович із Сонечкою за ручку – і мені знову доведеться викручуватися у спробах залишитися невпізнаною. Але він не прийшов (принаймні в залі для глядачів я цієї парочки не помітила). Однак крім полегшання я чомусь відчувала легку (зовсім-зовсім легку!) досаду. Сама не знаю, чого очікувала від шефа. Можливо, того, що він таки прийде і спробує мене обнюхати, щоб переконатися у власних здогадах або ж їх спростувати. До речі, я перестала використовувати улюблене поєднання ароматів в офісі, залишивши його для приватного життя (у мене все одно лялька пропахла саме цією сумішшю), а замість цього обрала олію конвалії, запах якої мені теж подобався.

– О, ви змінили парфум... – не залишив непоміченим цей факт генеральний.

Ні, ну ви тільки подивіться, чуйний який!

– Так, я люблю експериментувати і бути різною, – збрехала йому, хоча насправді не зраджувала коханому аромату ось уже кілька років і саме через нього змушена була це зробити. А наступного тижня буду використовувати масло тюльпана, щоб уже напевно заплутати сліди і змусити його забути мій прокол.

Увечері в неділю, успішно відігравши вистави і нафотографувавшись із діточками, попрощалася з Ярославою і, купивши фруктів, вирушила провідати Марину.

– Ну як там? Що там? – жваво цікавилася подруга, яка, здається, вже освоїлася зі своїм гіпсом. – Ціль піддається обробці?

– Операція в розпалі, – туманно повідомила я. – Ціль куди більш міцний горішок, ніж ми сподівалися, так що випробовуємо зараз її на міцність.

– Ну хай щастить! – усміхнулася вона, заправивши за вухо каштанове пасмо. – Нехай твоя перша велика роль принесе гарні плоди.

Схожі слова мені сказала й Аліса, коли я зв'язалася з нею після повернення додому. Ми продумували сценарій на найближчий тиждень з розрахунку розкладу Резуненка, намагаючись максимально адаптувати його під себе. Телефонувати Ірині мені чомусь не хотілося, тим паче вона і так в курсі того, що відбувається завдяки Алісі, але довелося, все ж саме вона наш замовник. Так що, набравши її номер, відбулася кількома загальними фразами без зайвої конкретики, і судячи з того, що вона ні словом не згадала виконавчого директора, зробила висновок, що про залицяння Смуригіна їй поки не розповіли.

Так що до сну я відходила з мільйоном думок і, поступово засинаючи, бачила райдужну картину, як вранці черговий раз готую Владиславу Івановичу каву, а він, всупереч звичаю, всміхається мені і запрошує до нього приєднатися.

Як і очікувалося, сни залишилися тільки снами і генеральний не те що не запрошував мене приєднатися і «почаювати» на пару, але навіть не обдаровував навіть скупими усмішками. У понеділок з ранку він викликав мене на килим і повідомив, що вирішив продовжити мій випробувальний термін ще на тиждень, так що мені належить докласти немало зусиль, щоб таки задовольнити його запити.

В якійсь мірі це була нехай і маленька, але перемога, так що я з ентузіазмом взялася переконувати його в тому, що кращого помічника йому не знайти. Із завданнями тепер справлялася вчасно і більше не затримувалася понаднормово (от би і далі все йшло так гладко і він навмисно не завалив додатковою роботою), доручення виконувала без нарікань, документацію готувала без помилок. Не скажу, що це було так вже й легко, в чомусь мені навіть допомагали хлопці з команди, особливо якщо це стосувалося якоїсь комп'ютерної роботи, але я дійсно все більше освоювалася і навіть ненароком подумала, що знову працювати в офісі не так вже і погано.

Залицяння Смуригіна чомусь стали ще більш наполегливими, але я міцно тримала оборону. Так і кортіло поскаржитися на нього генеральному, але чомусь язик не повертався. Ну от як я йому про це скажу? «А ви знаєте, що ваш зять, чоловік вашої сестри і батько племінниці залицяється до молоденької помічниці?» Не дуже-то хочеться влазити в чужі сімейні справи, та і Євген Михайлович все це провертає таємно, а не у всіх на очах, так що, крім наших записів, доказів у мене немає. Якщо виконавчий піде у відмову, проблеми можуть бути саме у мене, а моє завдання зараз – втриматися в компанії.

На вечір п'ятниці у нас була призначена дуже важлива виїзна зустріч у ресторані, де треба було підписати підготовлений юридичним відділом контракт. Я приємно здивувалася, що Владислав Іванович таки взяв мене з собою, хоча на початку тижня ще сумнівався. Правда, наказав бути мовчазною тінню подай-принеси і просто уважно стежити за тим, що відбувається, але для мене це вже прогрес. Тим паче частину презентаційної документації для зустрічі готувала саме я, так що вже досить непогано розбиралася в суті питання.

На місце ми приїхали раніше опонентів. Столик, розташований у відокремленому закутку біля вікна, де нам не будуть заважати, був заброньований заздалегідь, і хлопці Аліси вже обладнали місце зустрічі камерами, так що, поки ми з шефом ще удвох, можна трохи розігріти ситуацію.

«Давай, Лілю, дій!» – посигналила мені Аліса, і я перейшла у наступ. Ну гріх не скористатися можливістю і не спробувати хоч трохи зблизитися з ціллю.

– Вибачте, у вас краватка трохи перекосилася... – промовила я і, не давши керівнику схаменутися, зробила крок до нього і схопила за абсолютно рівно зав'язану краватку. Ми ще не встигли розташуватися за столиком і якраз збиралися сісти, тому діяти довелося швидко і спонтанно. Вдаючи, що поправляю краватку, я стала до чоловіка близько-близько, але вперто дивилася виключно в район його шиї, хоча краєм ока не могла на помітити, що шеф ковзає поглядом по моєму обличчю. Він відкрив було рота, збираючись щось сказати (можливо, насварити мене за надмірну запопадливість), але я вже відступила і оглянула його прискіпливим поглядом: – Ось, тепер набагато краще. Я ж правильно розумію, що як особистий помічник зобов'язана стежити в тому числі і за вашим зовнішнім виглядом?