Глава 9

Слава Всевишньому, цього вечора виконавчий директор більше мене не переслідував, так що я більш-менш спокійно закінчила роботу (хоча все одно сиділа як на голках) і близько десятої вечора викликала таксі. А чудово, коли можна оплачувати машину корпоративною карткою, а то сама б я таку поїздочку, та ще й кожен день, не потягнула: занадто дороге задоволення.

Наступного ранку я була на роботі як штик. Нашпигувавшись апаратурою, відчувала тепер себе куди більш захищеною. Розповівши Алісі про вечірні підкати виконавчого директора, отримала раду триматися з ним насторожі, але, по можливості, у відкриту конфронтацію поки не вступати, щоб не зірвати всю операцію. От ще скалка взялася на мою голову! Але гаразд, нехай Смуригін і далі залицяэться, мені це тільки на руку: чим більше наговорить, тим об'ємніший у мене потім на нього компромат вийде. Якщо що, можна буде його дружині показати, та й генеральному теж, Євген Михайлович же його зять і батько племіннички і так ганьбить сім'ю. Ай-яй-яй, поганенько, фу таким бути.

Загалом, мій другий робочий день почався без ексцесів і запізнень. Одяглася я цього разу трохи скромніше, чорну білизну замінила білою, тому що на шефа ексцентрика все одно не подіяла, а чіпляти чоловіків, які не прописані у сценарії, мені зараз не треба. Зате гендиректор не змінив собі, його одяг і зачіска були на п'ять з плюсом, і я мимоволі задивилася. Ех, все-таки шкода, що мені його замовили. Я з подібними екземплярами намагаюся не зближуватися, все ж ми з дуже різних світів, так, тільки дивлюся здалеку. Але найближчим часом мені доведеться перетнути кордони його особистого простору і подолати всі ті бар'єри, які він навколо себе вибудував.

Даремно я сподівалася, що сьогодні буде легше і з'явиться можливість розслабитися. Обсяг роботи був рази у два більший, а на перепочинок часу взагалі не залишилося. Від телефонних дзвінків не було відбою, плюс маса паперової роботи, і це не кажучи про особисті зустрічі... Загалом, шеф і сам трудоголік, і інших на цю справу підсаджує. А може, думає, що я здамся і опущу руки? Ну-ну, не дочекається!

Виконавчого директора я в цей день не бачила, а потім дізналася, що у нього кілька виїзних зустрічей. От би він частіше поза офісом пропадав! У будь-якому випадку, я зроблю вигляд, ніби нічого не сталося, не в моїх інтересах зараз із ним конфліктувати.

Весь найближчий тиждень ми не робили активних дій, в основному вичікували і завойовували авторитет, паралельно втираючись у довіру. Я виконувала всі необхідні доручення боса, хоча давалося це з великими труднощами і часом коштувало обіду і декількох годин понаднормової роботи ввечері. Втім, скоро я втягнулася, і справа пішла куди швидше, в п'ятницю взагалі затрималася всього на годину.

Обважуватися апаратурою стало звичним заняттям, як і отримувати через навушник підказки від Аліси. Я перезнайомилися з безліччю людей в компанії і навіть змогла домогтися скупої усмішки Вікторії, яка, мабуть, настільки втомилася від помічниць Резуненко, які змінювали одна одну, що побоювалася заводити дружбу з кимось із них. Сам шеф натяків на нестатутні відносини не робив і, здавалося, просто вичікував. Та тільки чого саме чекав, на що сподівався?

Зате Євген до мене навідувався із завидною регулярністю. Там допоміг, тут підказав, тут дав пораду, а вже в кухоньці нашій підстерігав як по годиннику... Загалом, не чоловік – мрія, якби від цієї турботи не відчувався підозрілий душок. Ну і слизький же тип! Чого йому все-таки від мене треба? Хоче розважитися зі «свіжою кров'ю»? Настільки остогидла буденність сімейного життя? Якби моєю ціллю був він, я б закінчила роботу за дві секунди, але ні, мені дістався куди більш складний об'єкт.

Діяти в напрямку генерального часом доводилося спонтанно і на свій страх і ризик, тому що щось планувати з цим непередбачуваним чоловіком було дуже і дуже складно. Ми вже зрозуміли, що з ним потрібна максимальна природність і мінімальна награність, тому частенько використовували ситуації, які нам посилало саме життя, причому намагаючись це робити дуже і дуже ненав'язливо. Ненав'язливо, на жаль, виходило не завжди, але тут вже як виходило...

Коли я випадково оступилася на сходах, це стало операцією «Оступилася». Майже повиснувши на шефі і ґрунтовно пом'явши його завжди ідеальний вигляд (нібито для того, щоб утримати рівновагу), я швидко почала вибачатися і судорожно поправляти на ньому одяг.

– В-вибачте, що ж це я так... Бісові підбори! – а сама паралельно погладжую чоловіка по грудях і відчуваю долонями вельми відчутно прокачані м'язи. Він стоїть чи то розгублений, то чи обурений моїм втручанням у свій особистий простір, а я швидко відступаю, поки він сам мене не відштовхнув, і тихенько раджу: – Владиславе Івановичу, може, вам до вбиральні заглянути? Боюся, я все тільки зіпсувала. Ще раз вибачте, будь ласка. І дякуюі, що не дали впасти, – і дійсно дивлюся на нього як на рятівника.

В його погляді з'явилося недвозначне бажання мене прибити, але він, зціпивши зуби, пішов, а Аліса у навушник стала від душі реготати.

«Це було... Я тобі потім покажу, як ситуація виглядала на камерах... – відсміявшись, сказала вона. – Зможеш навіть зробити кілька скріншотів в особливо кумедних місцях».

І я реально зробила! А ще потім кілька разів передивлялася цей момент і сама пирскала від того, який кострубатий і розхлябаний був вигляд у завжди зібраного генерального.

А ось коли я туфелькою натерла ногу, це перетворилося на операцію «Натерта нога». Ми якраз вийшли з нотаріальної контори, коли я відчула крім неприємного болю липку вологу: лопнув мозоль. Швидко зорієнтувавшись, застогнала і, зупинившись, закусила губу.