Глава 8

– Уже так пізно, а ви все ще тут... – протягнув чоловік, а мені миттю захотілося опинитися де-небудь в іншому місці. Та де завгодно, лише б подалі від нього. – Як вдало, що я теж, – продовжив вкрадливо.

– Теж понаднормова робота? – я стиснула вушко чашки і намагалася виглядати впевнено, а сама вирішила, що, якщо раптом що, хлюпну йому гарячу каву прямо в пику. Ні, ну дійсно, як невчасно поїхали хлопці Аліси, як вони мені зараз потрібні хоча б для того, щоб знати: все буде добре. Здається, я вже вважаю їх і своєю командою.

– Та як вам сказати... – він зробив невизначений жест.

Ага, значить, таки мене чекав. Вірніше, чатував. Кепські справи.

– А вам додому йти не час? – запитала з натяком. – Вас, напевно, вже давно зачекалися... – Це мені тут ще кувати допізна.

Господи, як же втекти звідси? Маленька кухонька, я і він... та рятівна чашка кави в руці. Напевно виглядаю наляканою, хоча і намагаюся не показувати, наскільки мені ніяково.

– А моя помічниця ніколи не затримується понаднормово, – для чогось повідомив він. – Ми з нею, так би мовити, встигаємо всі справи вирішити в робочий час.

Ох як поганенько це пролунало... Дуже поганенько.

– Ось як, – я нервувала все сильніше.

– Ну от самі скажіть: навіщо витрачати особистий час на робочі питання, коли його можна витратити на... куди більш цікаві і цікаві речі... – і посмішка гріховна-гріховна.

– Це так, – кивнула я. – Наприклад, зайнятися спортом, – брязнула першу-ліпшу фразу і швидесенько про це пошкодувала, тому що мої слова цілком навмисне були зрозумілі перекручено.

Зробивши великий ковток кави, ледь не обпекла рота, але це допомогло трохи зібратися, так що я ковтнула знову.

– О, так, СПОРТ – це найкраще рішення, – виконавчий директор напевно вклав у слово «спорт» дещо інше значення. – Як вам верхова їзда? Ви любите бути наїзницею?

Я ледь не виплюнула напій прямо в його нахабне, з ноткою самовдоволення, обличчя. Чорт забирай, ось це нарвалася.

– Я віддаю перевагу боротьбі, – сказала якомога хоробріше. – Знаєте, буває, чіпляються різні мутні типи і просто нариваються на те, щоб отримати відсіч. Добре, коли жінка вміє себе захистити, а то хть зна, з ким життя зведе. Навколо повно всіляких неадекватних...

Смуригін хмикнув. Безумовно, наша словесна гра його бавила. Він відчував свою владу і над компанією, і в цю мить навіть наді мною, тому не поспішав мене відпускати у вільне плавання. Та вашу ж дівізію! Щоб я ще раз достроково зняла навушник і мікрофон... Буду тягати їх, поки в таксі не сяду, щоб уже напевно всякі великі шишки не підстерігали біля офісу. От не люблю таких нахабних типів! Якщо грошей кури не клюють, думає, що йому все підвладне?!

– І все ж не жіноча справа протистояти чоловікові, не жіноча, – він ступив у кімнату, а я ледве утрималася на місці, хоча за інерцією хотіла відступити. Але ні, не покажу йому, що боюся, хай не знає, наскільки мене стривожив.

– А що робити?! – вигукнула войовничо. – Доводиться протистояти. Чоловіки зараз здебільшого огидні пішли, одна назва. То на жінок нападають, то до чогось примушують... – І що нам жінкам вдіяти?! Доводиться оборонятися, нехай навіть підручними засобами... – Он, наприклад, та швабра, – вказала очима на швабру з самовіджимом, що стояла в кутку. – Цілком собі зброя, можна з'їздити по голові. Ну, або ще по якомусь вразливому місцю.

Відволікайся на швабру, відволікайся, а я, якщо раптом що, чашкою тебе огрію і кавою обіллю!

Я, звичайно, розуміла, що в кухоньці теж є як мінімум пара камер і зараз іде запис, але все це Алісіни хлопці, швидше за все, побачать вже завтра, і зараз мені це ніяк не допоможе.

– Знаєте, а мені подобаються дівчата з вогником. Це так освіжає, – посміхнувся чоловік.

Та що ж таке?! Непробивний якийсь! Залишить він мене у спокої чи ні?!

– А що скажете про вашого керівника, помічницею якого я є? – акцентувала увагу на його підлеглому положенні. Ну так, довелося вдатися до чужого авторитету, якщо вже свого поки що не вистачає. – Йому теж подобаються дівчата з характером?

– Владислав любить віпробовувати претенденток на міцність. Інша справа я, куди більш лояльний і... розуміючий. Мої підлеглі і ті, кому пощастило мати зі мною справу, ще ніколи не скаржилися... Якщо буде важко, приходьте до мене, – підморгнув він. – Раптом що знадобиться. Допоможу словом і ділом... Ви не пошкодуєте.

Привабливий, гад, і прекрасно про це знає. Змій, що вповзає в душу, ось які від нього відчуття. Його масляний погляд облизав мене з ніг до голови, не загубивши, здавалося, жодної деталі. Чорний бюстгальтер, що просвічує крізь білу блузку, привернув його особливу увагу.

О-о-о, як все сумно. Здається, не тій людині ми перевірку на вірність влаштували, ой не тій... А дружина виконавчого в курсі, що він тут до всіх підряд залицяється? Так-так, Смуригін, виявляється, одружений, і не просто з кимось, а з Ольгою, старшою сестрою Владислава! Цю інформацію мені сьогодні Аліса підкинула, і дуже вчасно. І мені стало сумно за Сонечку, що у неї такий тато. Мені завжди в таких випадках шкода дітей. Он, мій татко взагалі злиняв, коли про мамину вагітність дізнався, цей хоча б поруч, але чому навчить дитину з таким-то легковажним ставленням до жінок і схильністю до випадкових зв'язків?!