Глава 7

– Отже, ви прийняті на випробувальний термін, – повідомив мені керівник, коли я повернулася до його кабінету. – Даю два тижні на те, щоб освоїтися і переконати мене, що саме ви потрібні мені на посаду особистої помічниці. За підсумками цього часу я повідомлю, чи зможете ви залишитися або вам доведеться шукати нове місце. Попереджаю, легко не буде.

– Розумію. Але я і не шукаю легких шляхів, – відповіла з готовністю.

Це, звичайно, була більше бравада. А ще я була рада, що мені доведеться просто прикидатися, а не реально намагатися завоювати місце в його компанії і потім на ньому затриматися. Бути може, за ці два тижні ми якраз і закінчимо з перевіркою. А поки... ну так, доведеться напружитися.

– В такому разі вам краще розуміти все з першого разу і поменше перепитувати, – бос був суворий. – Ваше основне робоче місце знаходиться в приймальні біля мого кабінету, але найближчі кілька днів ви будете працювати тут, зі мною, – він вказав на невеликий розкладний комп'ютерний столик, встановлений недалеко від його робочого столу, де вже знаходився ноутбук (якщо я правильно розумію, мій), службовий телефон, кілька папок і блокнот з ручкою. Стілець на коліщатках, що стояв біля столика, був маневреним і не дуже великим, не рівня розкішному шкіряному кріслу з підголівником, в якому розташувався шеф.

Ні, в цілому, мені все подобалося, в тому числі і та оперативність, з якою мені організували робоче місце. Напевно, у них цей момент вже відпрацьований. Все-таки до мене у Владислава Івановича змінилося цілих шість помічниць. Я не стала просити себе двічі і поспішила зайняти робоче місце. М-м-м, а ноут не з дешевих, піклується Резуненко про своїх співробітників, навіть дуже.

– Часу на розкачку немає, ваша допомога мені потрібна вже зараз, – говорив бос, а сам тим часом стукав по клавішах власного ноута. – Вам належить вникнути в тонкощі роботи компанії, вивчити клієнтську базу і ознайомитися з певною документацією. І так, організація мого розкладу теж на вас. Я вже скинув на ваш імейл, зазначений в резюме, мій графік на найближчі два дні. Ознайометесь і отримаєте у Вікторії всю необхідну інформацію, щоб підготуватися до призначених зустрічей. Якщо будуть питання, запитуйте мене. Подальше планування моїх зустрічей лежить на вас.

Так-так, а добре він взяв мене в оборот, навіть віддихатися не дає, відразу в бій. Що ж, якщо вже назвалася помічницею, треба відповідати.

– Об одинадцятій годині роздрукуйте мені договори по Малишеву і Кириленко (вони в папці «Договори» на робочому столі), а до дванадцятої зробіть діаграму з продажу за минулий тиждень (дані знайдете в папці «Продажі»). О третій годині чекаю презентацію по продукції для «Тритон-ньюс» (інформація по ним у папці «Важливі клієнти»), а до п'ятої вбийте в базу нових клієнтів, список яких надасть Вікторія. І так, – чоловік підняв на мене очі, – все це паралельно з вивченням тієї документації, яка в папках на вашому столі. На дзвінки сьогодні вас не ставлю, але від завтра вам доведеться відповідати ще й за них...

Я, схопивши блокнот і ручку, судорожно записувала за шефом, боячись впустити щось важливе. Наступного разу треба буде ввімкнути диктофон: у мене вже рука відвалюється, а потік «натхнення» шефа, схоже, тільки набирає обертів. Ні, ну правда. Він хоче, щоб я залишилася, або спеціально лякає об'ємом роботи, щоб сама злиняв, поки не пізно?

– А прямо зараз, – стукіт по клавішах замовк, – зробіть мені, будь ласка, каву по-турецьки. У нас на кухні є все необхідне. Де вона знаходиться, Вікторія вам покаже, – і знову застукав по клавіатурі. – Якщо щось не влаштовує, то, як і прописано в договорі, ви можете залишити нас у будь-який момент.

– Вам щось принести до кави? – замість відповіді запитала я.

– Так, печива. Воно теж на кухні.

Я поспішила покинути кабінет, поки керівник не придумав ще якесь завдання, а сама прокручувала в голові список найближчих справ. Розпитавши Вікторію, отримала потрібні відомості і по роботі, і щодо розташування місцевого кухонного куточка. З місця вирішила її не смикати, сама дорогу знайду, та й Аліса, якщо що, підкаже. Як я дізналася, для шефа там є окрема шафка, де є все, що відповідає його запитам і куди іншим вхід заборонений. Власне, за поповненням цієї шафки мені тепер теж доведеться стежити.

Оце так, на кухні дійсно було все необхідне, включаючи кавові зерна, кавомолку, джезву і маленьку електроплитку. Угу, любить себе наш головний та інших до цього ж стимулює.

Зерна виявилися відмінні (добре прожарені і ароматні), і молоти їх було одне задоволення. Ох, як пахне потрясно! У нас на знімній квартирі кавомолки немає, так що мені довелося купити вже мелену каву, а це все-таки не зовсім те. Насипавши кави і наливши з кулера чистої прохолодної води, поставила джезву на малу потужність і, кілька разів меремішавши, стала стежити, як пінка поступово піднімається, а потім загортається всередину. Все, готово!

Ай, який же аромат приголомшливий, а пінка яка! Подивилася я на цю справу, понюхала... і вирішила сама випити. Так би мовити, зняти пробу. Ні, ну а раптом несмачно приготувала, а шеф потім претензії пред'явить. Та й у мене попереду справ вагон і маленький візок, невідомо, чи відпустить бос на обід. Так що я вилила каву в одну з чашок, взяла трохи печива і влаштувала собі швидкий перекус. М-м-м, як же чудово отримати кілька хвилин спокою перед неймовірно насиченим днем...

«Лілю, ти довго тут не розсиджуйся, повертайся до нього скоріше, а то шукати почне», – поквапила Аліса.