Глава 6

– На що готова? – перепитала я, а подальші мої відповіді були такими ж двозначними, як його питання. – Готова виконувати роботу у строк, до того ж ДУЖЕ якісно. Готова вчитися новому і задовольняти запити керівництва, навіть найскладніші...

– Задовольняти запити, кажете... – протягнув він, і я зрозуміла, що фраза була надто вже двозначною. – Не знаю, як у вас це вийде, якщо ви навіть за часом не вмієте стежити. Боюся, правильно їм розпоряджатися у вас теж не вийде.

Це він мені зараз нагадує про півхвилини запізнення? Та невже?!

– Владиславе Івановичу, я щось зробила не так? – запитала з усією серйозністю.

Якщо не брати до уваги те, що йому довелося чекати мене цілих півхвилини, то причепитися щодо моєї кандидатури було нема до чого. Вища освіта (вчитель мови і літератури, тобто людина як мінімум грамотна) є, досвід роботи в двох столичних компаніях (правда, на посаді офіс-менеджера, а не особистого помічника) теж. Про акторські курси там, зрозуміло, ані слова, як і про роботу аніматором. Зовнішністю Бог не обділив, загалом, народ лякати не буду. Одягнена відповідно необхідної посади. Залишаються тільки особистісні переваги, які могли його не задовольнити. Невже рибка таки зірветься з гачка? Треба було не так напирати і поменше грати словами?

– Тобто ви вважаєте, що неодмінно варто кидатися збирати чужі речі, що спали, коли на вас чекаю я, майбутній керівник? – запитав він у лоб. – Мій час дорого коштує, кожна хвилина зволікання варта мільйонів, розумієте?

Так він бачив!

– Я зрозуміла, вибачте, – покаянно схилила голову. – Але... Як я могла не допомогти?! До того ж потім дізналася, що це наш бухгалтер. Хоча навіть якби Тамара Олексіївна була якоюсь сторонньою жінкою, я б зробила так само.

Куточок його рота підвівся в подобі напівпосмішки:

– Думаю, Тамарі Олексіївні було б приємно це почути.

Секундочку! Так він що, більше не сердиться?! Це була перевірка на, так би мовити, людинолюбство?

– Як би там не було, я врахую ваші вимоги і буду більш раціонально використовувати час, – напустила на себе діловий вигляд.

Він теж більше не всміхався і продовжував нервувати мене невідомістю.

– Добре, тоді наступне питання: ви готові до ненормованого робочого дня?

– Ем... наскільки ненормованого? – поцікавилася лише про людське око, бо навіть якщо він накаже мені ночувати в офісі, доведеться погоджуватися.

– Настільки, наскільки я вважатиму за потрібне, – була відповідь.

Ні, ну хіба не самодур, га?!

– Якщо на благо компанії доведеться затриматися допізна, що ж, рідкісна робота буває без дедлайнів... – продовжувала говорити в діловому руслі, хоча мої слова він міг розшифрувати так, як йому заманеться.

– Думаю, доведеться, причому вельми скоро і завидною регулярністю...

Склалося враження, що він мене не агітує, а навпаки, відлякує від посади і навіть відмовляє. Або просто продовжує одному йому відому перевірку. Хоча якщо це всього лише завуальований натяк на нестатутні відносини, мені ж краще: чим раніше ми виведемо його на чисту воду, тим швидше я закінчу з цією перевіркою на верность. Найогидніша робота з усіх, які мені доводилася робити. Хоча, не приховую, найнезвичайніша і (невже я це говорю?) захоплююча. Одна шпигунська апаратура чого варта!

– Я-то не проти, просто мені їхати потім через усе місто... – сказала з натяком.

– Так, я бачу, – він глянув на моє резюме, де була прописана тимчасова столична адреса. – Але це питання, думаю, ми вирішимо, якщо проявите себе так, як я від вас чекаю...

Це як же, цікаво?

«Так, Лілю, здається, все на мазі. Підсікай його», – радила у навушник Аліса.

– Якщо так, то мені залишається тільки неухильно виконувати всі ваші вимоги... – кинула ще одну двозначність, але говорила строго і вид при цьому мала ще більш діловий, ніж раніше.

Він промовчав, але раптом подивився на мене дуже уважно, от прямо дуже-дуже. Нічого не розуміючи, я зіщулилася.

– Що у вас за парфуми? – раптом запитав генеральний.

Я стрепенулася. Це ще що за питання?

– А вам навіщо? – поцікавилася насторожено. – Ой, чи від мене занадто сильно пахне? Якщо так, надалі я буду більш поміркованою в цьому питанні.

– Ні, не дуже сильно, просто незвичайний аромат, – і продовжує свердлити поглядом. – Якісь рідкісні парфуми?

– Ну-у, це не зовсім парфуми. Просто я змішала ефірні масла фіалки і гіацинта. Це мій особистий рецепт... – і замовкла.

Чомусь раптом стало соромно, що не можу дозволити собі якісну туалетну воду, а обходжуся такими ось «напівфабрикатами». Але потім уявний сором відійшов на сотий план, тому що я допетрала. Оце я молодець! Шпигунка, називається. Обличчя за маскою Мінні сховала, голос теж, а запах... запах-то видав з потрохами! У мене весь костюм їм пропах, хай йому грець.

– Хоча ви знаєте, це досить поширене поєднання, нічого особливого, а масла можна купити в будь-якій аптеці, – я легковажно махнула рукою, а у самої все похололо всередині (Впізнав? Не впізнав?). – Ви так серйозно про це запитали, що я стала побоюватися, чи немає у вас алергії на квіти, – і дивлюся на нього наївними-наївними очима. – Якщо так, я не буду нічим таким користуватися.