Глава 2

Зустріч із потенційними роботодавцями проходила в невеликому ресторанчику подалі від центру і, відповідно, від офісу передбачуваної жертви. Воно й зрозуміло: нам не треба світитися в особливо людних місцях. Я була за столиком на п'ять хвилин раніше за встановлений термін і спостерігала у віконце за перехожими, коли помітила білу автівку, за кермом якої була жінка. Так, здається, це по мою душеньку.

І дійсно, через декілька хвилин до мене підсіла Аліса Дмитрівна, контакти якої дала мені Маринка, і замовила собі латте. Цій ясноокій шатенці було не більше тридцяти. Приваблива і усміхнена, вона справляла приємне враження і попросила називати її просто Аліса. Оглянувши мене прискіпливим поглядом, переглянувши резюме і трохи розпитавши, молода жінка постановила, що я в свої двадцять три підійду на роль юної спокусниці навіть більше, ніж Марина (яка була дещо старша), і запевнила, що акторських здібностей у цій справі знадобиться не так вже й багато, головне – природність.

Ну, природності-то мені не позичати, за це можна не турбуватися, а ось із привабливістю, на мою скромну думку, проблеми. Але якщо в Аліси з цього приводу сумнівів немає, мені ж краще: іншу кандидатку шукати не будуть. Я так до кінця і не зрозуміла, що за організацією завідувала моя роботодавиця. Здається, чимось на зразок детективного агентства, яке професійно займається перевірками на вірність та іншими речами подібного плану. Головне, що у цих людей апаратура вищого рівня, вважай, як у спецслужб.

Поки я слухала про те, що вони вже «окупували» офіс «Райзон-компані» і нашпигували його прихованими камерами, щелепа моя відвисала все нижче і нижче. Це що таке виходить? Весь цей час ми будемо перебувати під прицілом безлічі об'єктивів?! На таке я не підписувалася! Звідки в подібній обстановці взятися горезвісній природності?! Та я нервувати буду так, що двох слів зв'язати не зможу. Гаразд би команда Аліси була мені знайома, а так... Натовп незнайомців, у яких перед очима проходитиме половина мого життя. Бр-р-р...

– Ну і чого ти занервувала? – вловила мій настрій Аліса. – Ніколи перед камерами не працювала?

Ось вам і відповідь, чим акторка-початківець відрізняється від професійної. Так, треба брати себе в руки, а то робота упливе до більш досвідченої конкурентки.

– Чесно кажучи, ні. Але я готова спробувати, – сказала якомога впевненіше. – Просто на мене буде дивитися відразу стільки об'єктивів... Виступати на публіці – це інше.

Так, до глядачів у залі я вже давно звикла, навіть навпаки, безліч очей, звернених на сцену, дуже надихають. А ось так, коли хтось невідомий дивиться на мене «із тіні»...

– Так ти наших хлопців злякалася? – зрозуміла вона. – Не бійся, вони світові чолов'яги. Сьогодні познайомитеся, потоваришуєте... Вони тепер тобі стануть як сім'я і прийдуть на допомогу, якщо раптом що.

– Якщо раптом «що»? – я занервувала з новою силою.

Ну от, хто б сумнівався. Великі гроші просто так не дають.

– Ну, знаєш, всяке буває, – туманно заявила роботодавиця. – Непередбачених ситуацій ніхто не відміняв. Та й цілі трапляються різні, сама повинна розуміти. Якщо ціль раптом накинеться на тебе, даси сигнал лиха – і тобі допоможуть. Виберемо для цієї операції спеціальне кодове сос-слово на випадок усіляких несподіванок, коли втрутитися потрібно негайно.

– Так поки я ваш номер наберу, щоб це слово сказати... – ситуація мене все більше і більше не радувала.

Словосполучення «ціль накинеться» змусило зіщулитися.

– Тобі не знадобиться нікуди телефонувати, – всміхнулася Аліса. – По-перше, ми будемо стежити за тобою через камери. По-друге, я буду курирувати твої дії через навушник і прихований мікрофон і почую кожне сказане слово. Забереш їх сьогодні додому, попрактикуєшся, як користуватися. Кілька прихованих міні-камер теж візьмеш, потренуєшся, як їх правильно встановлювати.

Боже, у що я вплуталася?! Це не перевірка на вірність, а якісь шпигунські пристрасті.

Поки я переварювала отриману інформацію і намагалася зжитися з думкою, що зовсім скоро стану «зіркою екрану» і за мною нишком буде спостерігати натовп чоловіків, Аліса зателефонувала замовниці. Розмова була недовгою. Судячи з усього, запрошувати нас на свою територію Ірина (так звали недовірливу наречену) явно не збиралася, тому обіцяла під'їхати в ресторанчик.

Хм, тобто про себе нічого, а про нареченого так масу подробиць, та ще й незнайомим людям? Я із замовницею ще навіть не познайомилася, але мені вже чомусь було неприємно. Невже не можна було вирішити свої особисті справи без залучення натовпу стороннього народу?! А втім, у цьому випадку мені не перепала б така прибуткова робота. Сподіваюся, все це витрачених зусиль таки варто.

Я якраз допивала капучино, коли до ресторану вальяжно підкотила шикарна іномарка синьо-сталевого кольору, з якої з'явилася не менш упакована дівчина трохи старша за мене. Темно-русяве волосся лежало фігурною хвилею, приталений темно-синій піджачок підкреслював фігуру, сумочка виблискувала камінням.

– А ось і Ірина... – підтвердила мої здогадки Аліса.

Що ж, прийшов час познайомитися із замовницею...

«А автівку-то явно під колір очей брала», – зрозуміла я, коли дівчина наблизилася. Давно не бачила таких синіх очей. В черговий раз пошкодувавши, що у мене всього лише звичайні карі, відчула неприємний холодок, що йшов від дівчини, і це відчуття не пом'якшувалося навіть її привабливістю.