16

**
Ха.
Я кашляла, в грудях пекло, але відкрити очі було важко.

– Жива?  —  чоловічий голос звучав так близько.

Напевно, я знову опинилася в нескінченному просторі, а поряд той дідусь? Так старатися майже два місяці, привчати Марка до роботи на городі і програти через неправильне ім'я? А-а-а!!! Чорт забирай, придумала на свою голову демонічну сутність! Тепер маю все заново перегравати?

 – Якщо жива, то вставай! У мене купа питань!

О. Ні. Все залишається на місцях. Це клятий демон поряд.

Відкрила очі та, спираючись на руки, втомлено глянула на нього.

– Не помилилася,  —  мала на увазі не тільки його присутність, але й ім'я.

Ніби читаючи мої думки, він почав допитуватися:

– Звідки тобі відомо справжнє ім'я? Пів тисячи років тому я знищив усі записи! Нічого не могло лишитися!

– Помовч хвилинку, добре?

Махнула рукою, щоб він не метушився так сильно перед очима. По розкладу я вже повинна спати, після насиченого дня, а замість цього ледь не втонула і тепер маю справу з демоном.

На диво, Алтеа замовк. Та ось його очі мало не метали блискавки.

Ох. Забула. Це ключ. Влада. Ім’я дарує контроль над демоном.

Отже, з цього моменту… я його господарка?

Потрібно перевірити.

— Алтеа, — промовила я чітко, ледь не по складах, вкладаючи в кожну літеру всю силу. — Підійди.

Його обличчя скривилося від явного незадоволення, але тіло слухняно скоротило відстань між нами. Без жодного слова.

 — Сядь.

І він сів. Прямо на землю, без заперечень.

Я підняла брову. Серйозно?

— Ти…! Як смієш наказувати мені?! — вигукнув він, але все ще сидів.

Схоже, варто бути точнішою з командами, бо мовчав він рівно одну хвилину, не більше.

— Я переграла тебе, демоне. Замість бажаного трупа, отримав нашийник. А тепер прийми своє покарання.

Мій кулак блискавично зустрівся з його вилицею. Глухий звук удару задовольнив мене більше, ніж будь-який аргумент.

Я зробила глибокий вдих. Серце шалено билося в грудях, але на душі було неймовірно легко.

— Знання — це сила, — прошепотіла собі, смакуючи відчуття тріумфу.

Погляд повернувся до демона і я нахилилася до нього ближче. В очах блиснув вогник зухвалості, після чого легенько поплескала його по щоці, як неслухняне кошеня:

— Будь милим зі своєю хазяйкою, Алтеа.

— Звідки тобі відомо моє ім’я, хазяйко?! — Хоча він намагався шипіти гадюкою, але команда "бути милим" спрацювала швидко і під кінець фрази його тон змінився на неймовірно ласкавий. Просто мед для моїх вух.

— Ага. Так я тобі все й розповіла, — скривила губи в усмішці.

Я ж не ідіотка.

Два місяці. Два місяці я регулярно підливала Маркові в їжу зілля, щоб тримати демонічну сутність під контролем. Запаси потрібно було оновити цієї суботи, але господар магічної лавки сказав почекати ще тиждень, бо червоний листівник закінчився.

А сьогодні тільки понеділок.

Який жах. Справжній жах. Мені доведеться жити під одним дахом з Алтеа цілих п'ять днів.
***
Прокинувшись вранці, я хвилин зо три просто лежала, втупившись у стелю пустим поглядом. Потім ще п'ять – мовчки  благаючи небеса, щоб повернувся Марк. Я не хочу мати справу з демоном! Тільки не сьогодні!

Мабуть, я таки захникала тихенько. У подушку.Свої мрії про спокійне сільке життя маю полишити на деякий час.

Я різко відкинула простирадло й підвелася. Годі себе заганяти. Неважливо, що там собі думає Алтеа, поки він під повним моїм контролем.

Сповнена рішучості, відчинила двері — і застала його в ліжку. Атмосфера в кімнаті була спокійною і звичною. Здавалося, що Марк  спить.

— Марко, вставай, — кинула я суворо.

– Ти помилилася з ім'ям,  хазяйко. – озвався сонно хлопець.

 – О Господи! Це ти? – застогнала я, вчепившись руками в дверну раму.

– Не згадуй при мені Господа, — промуркотів демон. – То ти прийшла розбудити мене? Яка турботлива.

– Приводь себе до ладу і виходь.

Минуло десять… п’ятнадцять… двадцять хвилин. 
Та що можна робити так довго? Зазвичай вранці Марк збирався в рекордні десять хвилин, а клятий демоняка не виходить з кімнати вже півгодини! Ну все! Якщо гора не йде до Магомета, то Магомет йде до гори.

Я увірвалася до кімнати з наміром висказати все, що думаю про його повільність, але замість крику з моїх вуст зірвалося шоковане зітхання.

На ліжку розлігся Алтеа — абсолютно оголений, немов із картини старого майстра. Сріблясте волосся розсипалося по подушці, довге, блискуче, спадає на ключиці та прикриває інтимні місця. Над бровою помітно червону квітку. Прес мовби вирізьблений з мармуру, руки — сильні, гнучкі. Краса нелюдська.

Я ковтнула. 
Ні! Подумки дала собі ляпаса. Прийди до тями і перестань пускати слину на його тіло, Каріно.

– Збочинець! Якого біса ти в такому вигляді?! — заверещала я, прикриваючи обличчя долонями.

– Хазяйко, а тобі хіба не до вподоби моє тіло?  —  палкий  шепіт обпік моє вухо.

Я ринулася в бік, немов він був прокажений. 

– Т-ти...одягнись!

— Але я одягнутий, хазяйко, — його голос був невимушено здивований.

Що?
Я обережно відвела одну долоню від обличчя, щоб можна було подивитися на цього безсоромника. Переді мною стояв Марк — знайоме коротке чорняве волосся, худорлявий підлітковий вигляд. Полегшення накрило мене з головою. Мати справу з таким хлопцем набагато легше, ніж з оголеною версією.

– Ти збожеволів? Що за фокуси зранку?

Я ще спеціально повернулася з наміром кивнути в сторону ліжка, проте, там знову побачила оголеного демона. Їх двоє? 
– Як це..?

— Іллюзія, — прошепотів Алтеа вже зі спини.

Його пальці м’яко торкнулися моєї щоки й ковзнули вниз, зупинившись на підборідді. Я не змогла відвести погляду від того, що бачила на ліжку.

– Бачу, хазяйці до вподоби мій істинний вигляд, — прошепотів він, наче справжній спокусник. — Я можу кожного дня радувати тебе своїм тілом. Ти зможеш робити зі мною все, що забажаєш.