13

***
На невеличкій площі, селяни, які ще вчора гнули спини на городах, тепер усміхалися, носили віночки, шепотілися між собою, виносили на стіл не тільки печене, копчене, а й настояне.

У центрі палало непомірно велике багаття. Полум’я танцювало під зірками, спалахи відбивались у очах глядачів, злизували темряву з дерев’яних лавок, де вже сиділи родини, парочки та самітники, котрі прийшли тільки «подивитися».

– Як тобі? — нахилилася я до Марка, який теж роздивлявся усе довкола.

– Атмосфера доволі непогана. Мені подобається.

І справді — було щось чарівне в тому, як закінчення весни тут вітали не прощанням, а вдячністю. 
Малеча бігала зі стрічками в руках, прив’язуючи їх до гілок дерев, поки старші діставали глиняні кухлі з медовухою та настоянкою з вишнею. У повітрі витав запах кориці, диму, карамелізованих фруктів і свіжоспеченого хліба з травами.

Звідкись взялися музики, яких у селі нібито й не було, але тепер весело грали на барабанах та дудках. А один з лютнею вперто намагався здаватися показати себе в найкращому світлі, поки його собака не стягнув з нього каптур, викликавши загальний сміх.

Люди аплодували, тупали в ритм, співали пісні, в яких згадували богиню цвітіння, легенду про хлопця, що закохався у весну. А в куточку дітям розповідали казку про кішку, яка крала у всіх пироги.

Еліска махнула мені рукою, і ми з Марком підійшли до них. Її родина сиділа на лавці під ліхтарем, який був зроблений власноруч. Вацек з усмішкою передав лиходію кухоль якогось місцевого напою, що нагадував глінтвейн.

– Випий. У нас це п’ють, щоби щастя не втекло разом із весною.

Марк не поспішав взяти свою порцію «щастя». Спочатку він глянув на мене, а я в свою чергу забрала напій з рук Вацека.

— Він ще неповнолітній. Йому дозволено хіба що сік, чи компот пити.

Поруч ледь не вдавилася медовухою Еліска. Її чоловік вкотре нагородив мене красномовним поглядом та розреготався.

— Він що, маленький? Та я в його роки вже був одружений та мав дитину!

Просто обожнюю зіштовхуватися з типажем "а от я в твої роки...".  Але сперечатися з ними також не бачу сенсу. Тому знизала плечими.

— Це ваш досвід і він не має нічого спільного з моїм братом.

Я теж красномовно поглянула на нього, немов кажучи: "Марк — мій брат, і слухається він мене. Тож, яка різниця хто і що думає?".

Вже за пару хвилин розпочався головний обряд — танець навколо багаття. Дівчата в квіткових вінках, хлопці з вишитими поясами та навіть старенькі, що в цей вечір дозволили собі бути молодими — всі зійшлися в коло. У танці було щось ритуальне й безтурботне одночасно, і в повітрі неначе літала ця атмосфера.

Завершився танець дощем із пелюсток. Хтось із дітей розсипав сушені квіти, інші — тримали оберемки свіжих, спеціально зібраних перед святом. Їх кидали в повітря, а Еліска сказала, що вони так прощаються з весною та вітають початок літа, яке повинно дарувати їм благословення.

Ми додивилися до кінця, а потім, хоча я й не дозволила Марку пити алкоголь, але сама підштовхнула його йти знайомитися з іншими підлітками. Звичайно, я продовжила час від часу споглядати в його бік, щоб нічого поганого не трапилося...з іншими дітьми.

І от в якийсь момент до Марка підійшла симпатична дівчина та несміливо простягнула йому вінок із польових квітів.

Підлітки навколо дружно протягнули:
— О-о-о!

Дівчина одразу знітилася, рум’янець залив їй щоки.

Я ледве стримала усмішку, закусивши губу. Все-таки мій лиходій користується популярність навіть без своєї оригінальної зовнішності. Це через його ауру? Так, з першого погляду можна сказати, що Марк вирізнявся серед інших хлопців. У нього була пряма постава, відкритий погляд, якась благородність та харизма.

Виходить, не доведеться самій шукати йому пару? Чудові новини! Мені залишиться тільки навчити вирощувати овочі й тримати його подалі від головної сюжетної лінії, а коли Амелія з Джастіном підуть під вінець, я зможу повернутися додому.

Мрії про швидке повернення розбилися на друзки, як тільки Марк розкрив рота і холодно відказав:

– Мені це не потрібно.

«Не потрібно?!  —  роздався відчайдушний крик в голові».

Губи дівчини затремтіли, а в очах заблищали сльози, але, на диво, вона стрималася. Кивнувши, вона розвернулася та повернулася до своїх подружок. Я ж була дуже зла. Так діла не буде. Своєю поведінкою він розлякає усіх прихильниць, і з ким йому будувати стосунки?

Розгонистим кроком подолала відстань між нами і, поки Марк не встиг підняти на мене погляд, долонею ляснула його по спині. З вигуком "ауч!" він підскочив на ноги і намагався потерти місце удару.

– Сестро, за що?!

– Пробачте, я заберу Марка на хвилинку, а ви продовжуйте насолоджуватися вечором,  —  солодко проспівала я, всміхнувшись групці підлітків. Але усмішка згасла у ту ж мить, як тільки я відвернулася і, схопивши Марка за руку, потягнула його подалі від людей.

Хлопець покірно йшов поряд, не думаючи сперечатися. Може я налякала бідолаху? Ні. Візьми себе в руки, Ріно! Ти ніколи не побачиш рідного дому, якщо цей недолиходій продовжить себе поводити в стилі шаблонного північного герцога з новели!

Зупинилася і з докором глянула на нього.

– Маркіян,  — звернення повним ім'ям повинно було показати усю серйозність ситуації, — я завжди наголошувала, щоб ти поводив себе та вчиняв, як справжній джентльмен. Але пару хвилин тому ти поводив себе зовсім не гідно!

– Сестро, до чого такий галас? Я не зробив нічого поганого. Всього лиш відмовив їй.

– Відмовити можна було куди ввічливіше. Різкі слова та вираз обличчя, наче тобі в одне місце щось встромили, не виглядали ввічливо!

– Я її навіть не знаю.

– То й що? Кожна дівчина заслуговує на повагу, і не важливо, чи подобається вона при цьому тобі. Можливо, їй знадобилася уся сміливість для того, щоб підійти, а своїми словами ти травмував її і тепер вона буде боятися виражати почуття.

Спочатку Марк з задумливим виразом обличчя мовчав, та мабуть досить швидко все усвідомив та кивнув, погоджуючись.