Глава 1

Не інакше, як Коров’яча Смерть тишком-нишком прокралася у Калинівку. Подібні думки все частіше закрадалися у голови нещасних жителів. Невідомо хто заніс чорну неміч у недавно процвітаюче село, тож кожний пропонував свій варіант появи страшного лиха. Люди перешіптувались коло церкви, та їхні думки майже завжди зводилися до одного – що то не сліпий кобзар співав перед сельчанами, а справжній чаклун проник у село і власною персоною вирішив посіяти горе. Сам староста підводою привіз старого співця до себе додому, зустрівши його на перехресті за селом. І начебто проявили селяни гостинність та милосердя, запросивши чоловіка переночувати у хату старости, і дали припасів на дорогу, та після того, як курною дорогою він пішов зранку вдалину, почали хворіти і помирати корівки-годувальниці.

Страшне лихо завітало ледь не на кожну вулицю. Безутішний плач та голосіння все частіше лунали у дворах, примушуючи людей глибше замислюватися над подальшою долею. У багатьох тепер нічого було давати їсти й пити дітлахам, які прохально дивилися на матерів. Однак люди ще не зовсім розуміли величину жахіття, яке косить одну за одною корівок. Здавалося, достатньо показати чорній немочі, що все гаразд, та перехитрити її, і вона забереться геть.

Староста села призначив зібрання у п’ятницю по обіді. Зійшлися всі від мала до велика, щоб разом вирішити, як діяти далі. Жінки повбиралися, мов на свято — гарні намітки, керсетки, картаті спідниці, вишиті сорочки, барвисті хустки. Аякже, слід виходити на люди в гарному одязі, щоб потім не сміялися з тебе, мовляв, не надбала посагу будучи дівкою. За схвильованими матерями ув’язалися дівчата — кісничка до кіснички, намиста, дукати, коралі.

Де ж іще показати новий одяг, який так і проситься, щоб похизуватися перед подружками-щебетушками? З чоловіків прийшли тільки старі і немічні, котрі не поїхали на місцеву ярмарку, щоб вторгувати копійчину або обміняти товар. Старі діди на сходку одягнулися простіше — їм не до шмиги показувати святковий одяг, коли страшна біда насувається до Калинівки.

Натовп хвилювався, тривожний шепіт панував навколо. Здавалося, староста знає відповідь на всі питання. От і зараз, хвацько поправивши капелюха, на поміст видерся пухкенький чоловік із червоними від безсоння очима. Маркіян Омелянович дбав про добробут односельців, адже від їхнього благополуччя залежало і його процвітання. От і вчора звечора до нього забігала гостроока сусідка Марфа, передаючи кошик із гостинцями, з побажаннями швидше надумати, як прогнати коровицю, поки не забрала останню худібчину.

— Омеляновичу, що робити будемо? — наперед виступила поважна господиня Мотря, кидаючи зверхній погляд. До її порад дослухалися, вона користувалася не меншим, а іноді й більшим авторитетом, ніж староста.

Маркіян нервово прокашлявся. Він не знав жодної відповіді, яка б задовольнила присутніх. Але якщо він нічого не пообіцяє громаді, то на наступних зборах виберуть нового старосту. Омелянович уже кілька зборів підряд обіцяв вирішити проблему, однак досі ніщо не спрацювало. Вже й проводили освячення корівників, вже з села вигнали бабу Параску, котру вважали відьмою, вже й обережні знаки малювали на дверях, але знову нічого. Вранці чергова господиня голосила на все село — ще вчора здорова корівка-годувальниця лежала навзнак у сараї без ознак життя.

Староста розвів руками, а потім почухав потилицю:

— Людоньки, давайте ще один раз освятимо корівники. Гірше не стане, а можливо вдасться врятувати хоч ще кілька худібчин. Я обіцяю за свої кошти навесні поїхати на ярмарку і купити молодих теличок кожному, хто втратив годувальницю.

— Ти, Омеляновичу, не те обіцяєш, — очі Мотрі метали гнівні блискавиці, — До весни ще зиму пережити потрібно. А у нас у кожному дворі діти малі. Теличку купиш? Ти знущаєшся? Та поки з телички корівка виросте, рак на горі свисне. Вирішуй, кажу!

— Будемо сподіватися на краще, — чоловік зам’явся. Так не хотілося озвучувати те, що хотіли почути жінки.

— Все горенько через те, що ми забули заповіти предків, — Мотря вперла руки в боки і обернулася у натовп, — Правду кажу, жіночки?

— Правду … — почувся шепіт, — Мотре, керуй нами, але тільки з дозволу Омеляновича. Якщо він дозволить провести обряд, ми всі підемо за тобою заради наших дітей, — поруч з Мотрею стала висока жінка в чорній керсетці і зеленій спідниці.

Маркіян стояв на помості, низько нахиливши голову. Іншого рішення не було, як дозволити жіноцтву провести оборювання села, як і робили предки сто років тому.

— Дозволяю, Мотре. Тільки під твою повну відповідальність.

Рішуча чорнявка обернулася до натовпу, піднявши вгору руку з наказом мовчати. Потім легко заскочила на поміст і звернулася до присутніх:

— Людоньки, ми повинні встигнути до Покрови. Інакше – плуг не візьме землю. Збираємося всім жіноцтвом завтра опівночі на околиці. Чоловіки завішують вікна і гасять каганці. Жодне світло не повинно пробитися на вулицю. Ми виженемо коровицю. Праве діло за нами!

Натовп зашумів. Нарешті одна з найрішучіших жінок озвучила, що насправді потрібно робити, щоб вигнати чорну неміч.