Глава 7

Глава 7

– Як ти виросла,- прокряхтів дідусь який виглядав років на двадцять, а то і тридцять старшим за прадіда Лії. - Коли я тебе бачив востаннє ти ще була у візочку, але така ж красуня. 

– Ми раніше зустрічалися?- здивовано відповіла Лія.

– Твій дід свого часу працював на мене, і якось зі своїм сином, твоїм татом, і тобою прийшов на корпоративну вечірку.- відповів дідусь,- Ти тоді своєю появою відволікла всіх жінок, до кінця вечора вони тебе з ручок не відпускали,- розсміявся дідусь погладжуючи свої вуса.

– А я і не знала, що мій дід жив у цьому секторі,- здивувалася Лія.

– А він і не жив тут, як і я,- посміхнувся дідусь,- Твого діда добре виховав прадід, з ним було робити цікаві справи, - посміхнувся дідусь.- Сідайте, нема чого стояти і привертати увагу на себе,- кивнув він на два крісла навпроти себе.

Наступні півгодини Клорд Патьє і Лія згадували дідуся, про якого я від Лії ще ніколи не чув до цього часу. Я ж дививсу стелю, і там було на що дивитися. Тільки зараз я остаточно усвідомив, що знаходжусь у космосі, всього в метрах сорока наді мною за межею прозорого куполу був відкритий космос. І це зачаровувало, перші десять хвилин я не міг думати ні про що крім того, що я космосі. 

Я знав, що я на космічній станції, я навіть був у відкритому космосі під час стрибка навіженої Лії через дірку у корпусі станції. Але тоді  не було в мене часу подумати про те, що відбувалося навколо, а от зараз я мав час щоб остаточно усвідомити, що я невідомо де, а може і невідомо коли.

Коли я трохи освоївся з відчуттям втрати чогось надзвичайно важливого, а саме дому, я зміг звертати увагу і на інші деталі картини яка відкривалася на стелі. На даний момент станція була повернута до планети, тієї самої Ксарлекс, в честь якої називалася станція. І навіть звідси, з стаціонарної орбіти було видно наскільки планета постраждала від війни. 

Що правда судячи по величезним зеленим плямам життя потрохи на ній відроджувалося, хоча, чесно кажучи я не був впевнений, що те що там живе було хоч трохи схожим на те що водилося на планеті до війни.

Але більше всього мою увагу привернуло щось надзвичайне велике яке впало на поверхню планети. Спочатку мені не вдавалося зрозуміти що це таке, але згодом я зрозумів, що то було щось схоже на орбітальний ліфт. 

– Думаю час закінчувати наш вечір спогадів,- змінив якось різко тему Клорд. Повернувшись до нього я зрозумів, що поки вони говорили то встигли закінчити вечерю і прислухавшись до своїх відчуттів я зрозумів, що  якось поспів за ними в цьому. - Коли ти зателефонувала і назвала пароль який знав тільки твій покійний прадід я навіть на секунду подумав, що він живий, але згадавши те що залишилося від його флаєру я відкинув цю думку. Отже перед тим як ми продовжимо я хотів би дізнатися про те звідки ти дізналася про цей пароль. Те що тобі міг сказати прадід я виключаю, коли він помер то твій дід був не набагато старшим за тебе тепер. Що можеш про це сказати?- спитав Клорд і витягнув якийсь прилад з кишені, наступної секунди від нас наче відрізали звук, ми не чули нічого, що відбувалося за межами нашого столику.

– Так прадід мені це і сказав,- відповіла Лія. Її слова якось сильно насторожили Клорда, він увесь підібрався і приготувався щось зробити. Але Лія продовжила,- Ви напевно в курсі чим дід займався до війни?

– Подробиць не знаю, навіть під час війни за розголошення була смертна кара, - відповів Клорд,- Але щось пов’язане з робототехнікою.

–  І це дійсно так,- кивнула Лія погоджуючись з Клордом, я ж зрозумів, що зараз вона щось не договорювала, я вже встиг трохи вивчити її поведінку і такі нюанси добре помічав.- Він приймав участь у розробці повноцінного штучного інтелекту. Не того який у чужинців, а справжнього, я думаю ви розумієте про що я?

– Хімрат?- дуже здивовано спитав Клорд, ось таку відповідь від Лії він не очікував.

– Я не буде підтверджувати, чи спростовувати, це ви сказали. - додала Лія,- За тиждень до катастрофи в якій він загинув він встиг оцифрувати всі свої спогади, він навіть активував модуль адаптації, але закінчити не встиг. - відповіла Лія.- Мені пощастило, що я будучи дитиною змогла в діда знайти ледве живий позитроний блок. А далі з допомогою діда активувала його. Нажаль це був не справжній прадід, і з кожним  днем він втрачав людяність. За кілька днів дід вирішив деактивувати його і скопіювати пам’ять. Щось там пішло не так, подробиць мені не розповідали, але наче позитроний блок не хотів відключення. Стався якийсь конфлікт і врятувати вдалося лише частину пам’яті. І пароль був серед них. 

– Отже, ти хочеш сказати, що твій дід знав цей пароль і не звернувся до мене коли захворіла твоя бабуся? - спитав Клорд.

– Так, він намагався її врятувати сам. А мені передав пароль на той випадок якщо мені знадобиться ваша допомога.- відповіла Лія.

– Щось якась історія дуже схожа на казку,- промовив Клорд,- Але ж правди ти не скажеш?- чесно кажучи я б теж не повірив у цю казку.

– Ні,- коротко відповіла Лія посміхнувшись. - Але можу вас запевнити, я отримала право скористатися вашою допомогою чесно.

– Ну добре,- відповів Клорд відкинувшись на спинку крісла.- Ти так і не сказала, що вам потрібно.

– Чисті документи проведені по всім базам з чистою історією.- відповіла Лія.

– Останні кілька років всі реєстраційні системи перейшли під керування чужинських ШІ. - відповів Клорд явно набиваючи ціну собі.- Але це можливо зробити.- додав він,- Не просто, треба буде підмастити кілька людей. 

– Що це буде вартувати для нас?- спитала Лія.

– Дуже дорого,- відповів Клорд.

– Навіть для мене? - закліпала єдиним органічним оком Лія я дурочка. - Для єдиною онучки вашого найкращого працівника?

– От же заразюка яка,- розсміявся Клорд, але швидко взяв себе у руки,- Навіть для тебе. Треба зв’язуватися з чужинцями, в них є нульовий доступ до ШІ, вони можуть що завгодно з ними робити. А вони навіть не поворухнуть пальцем заради за сами менше ста тисяч кредитів. А зробити документи для двох, провести їх по всіх базах так щоб і в центральных секторах не змогли до них причепитися. Буде коштувати не менше мільйона.