Глава 36. Можу виправити

Зранку Надя прокинулася доволі рано та довго роздумувала над тим, чи справді чула від Дем’яна слова про переїзд, чи це все її задурманена уява нашептала. Вона досі відчувала себе сп’янілою від кохання, захмелілою від аромату лаванди та задурманеною Дем’яном. Кожна нова зустріч чи побачення з цим чоловіком підносили її до небес. Він вмів дивувати, знав, як зробити сюрприз і вразити. І тепер Надя почувалася настільки враженою, що не могла ні про що, окрім нього, думати. Вона ловила себе на думці, що стає одержимою цим чоловіком.

Пізніше, перебуваючи під теплими струменями душу, водила мильними бульбашками тілом і уявляла, що це руки Дем’яна її торкаються, що це його долоні намилюють її. Вона перебувала в ейфорії, сні, маренні… Й зовсім не бажала прокидатися.

Після спільного сніданку Дем’ян відвіз її додому, щоб переодягнулася перед роботою, а сам поїхав до себе в компанію. За лічені хвилини Надя була одягнена в діловий одяг, а ще через деяку мить їхала до Віталіни, щоб покавувати. Було якось зовсім незвично ділитися з подругою своїми відчуттями та переживаннями в амурних справах. Якби Наді ще місяць тому сказали, що вона поводитиметься, як типова закохана дурепа, то не повірила б.

Перебуваючи на робочому місці, намагалася склеїти себе до купки та хоч трохи налаштуватися на плідний робочий процес, але, як тільки на мить заплющувала очі, то перед очима повставав Дем’ян, у вухах чувся його шепіт, а перед носом досі стояв аромат лаванди. До всього цього ще й отримала повідомлення від Старлецького:

«Хочу тебе всю і негайно».

Спочатку Надя усміхнулася, але одразу ж розізлилася та настрочила йому відповідь:

«Ти нестерпний! Дай хоч трохи попрацювати!»

«Усе, що забажаєш, маленька злючко.»

Цю милу бесіду перервав телефонний дзвінок від Юрія. Він попросив Надю зайти до нього, посилаючись на те, що має якусь інформацію щодо їхньої справи. Невже батько так швидко знайшов винуватця цих записок?

Дівчина поспішила до батька в кабінет, щоб якнайскоріше дізнатися ім’я винуватця. Якби ж вона знала, що все не так просто…

- То це В’ячеслав? Маєш докази?

Юрій підняв голову від свого ноутбука та уважно глянув на свою доньку. Дівчина згорала від нетерпіння, сидячи навпроти, та вимагала відповісти їй бодай щось.

- Мої люди знайшли все, що могли, виходячи з наданої інформації. Але у них немає доказів, що це В’ячеслав. Одне можу сказати точно – це не він сам клав записки на твою машину.

- А хто тоді?

- Краще глянь сама.

Юрій повернув до неї дисплей комп’ютера, а тоді обійшов стіл та встав поруч з її кріслом. На екрані ожило відео, на якому чітко виднівся припаркований автомобіль Наді неподалік будівлі офісу. Зображення відео було злегка затемненим, очевидно через те, що лише починало світати. Невідомо звідкіля з’явилася чоловіча постать у сірій толстовці з капюшоном. І хоч обличчя зовсім не було видно, але по високому зросту, міцній статурі та широких плечах сумніви в тому, чи справді це чоловік, а не жінка, одразу ж відпадали.

Невідомий вміло пройшов перед камерами з опущеною або повернутою головою так, що навіть частину обличчя неможливо було розгледіти. Він обережно поклав записку на лобове скло машини й пішов геть. Надя примружила очі, тоді швиденько перемотала відео назад й передивилася його ще раз.

- Він що навіть рукавички одягнув?

- Отож бо, - кивнув Юрій, - добряче підготувався. Боявся, щоб не залишити навіть відбитків пальців.

- Але ж В’ячеслав міг найняти когось. Не самому ж йому підкидати ці записки.

- Міг, звичайно, - погодився Юрій. Чоловік занурив руку в свою темну шевелюру, вкриту зрідка сивиною, та повернувся на своє місце. Тоді відкинувся на крісло та почав хаотичним поглядом оглядати стелю, наче щось ретельно обдумував, - переглянь наступні відео та фото.

Надя почала клацати усі медіадані, що знаходилися у відповідній теці на комп’ютері, та побачила наступні розмиті фото. На них той же чоловік здалеку фотографував її з Дем’яном, а на інших відповідно з Юрієм. І постійно на ньому сіра толстовка з капюшоном, з під якої нічого не видно.

- Невже він весь час за мною слідкує? – нарешті зрозуміла Надя.

- Це мене і насторожило. А щоб найняти таку людину, то потрібні чималі грошенята. І, я думаю, ти розумієш, що й кінцеві цілі мають бути привабливими.

- Це В’ячеслав намагається мене залякати, щоб пізніше шантажем вибити чимало грошей, - констатувала Надя, хоча насправді сама мало вірила у все це.

- У нас немає доказів. – Заперечив Юрій, легенько похитавши головою, - і я добряче вивчив свого заступника. Якби він хотів вибити з тебе гроші, то зробив би це прямо.

- Ну так, він же не соромився поділитися зі мною своїми висновками щодо коханців.

- Я приставлю до тебе свою людину, - заговорив Юрій ствердним тоном, тоді побачив обурення на обличчі Наді й продовжив, - і не дивися на мене так. Навіть якщо ти будеш проти, то я скажу, що згоден, а насправді людина буде крутитися поруч і ти про це не знатимеш.

- Ну як не знатиму, - фиркнула Надя, мало не присвиснувши, - якщо ти вже мені про це сказав.