Глава 35. Марення чи таки переїзд?

Дорогою додому Надя зателефонувала Віталіні, бо за останні дні настільки була задурманена харизмою Дем’яна, що геть чисто забула про свою подругу.

- Рижику, як ти? – спитала одразу ж, як почула голос Віталіни.

- Почуваю себе, як людина, про яку зовсім забула найкраща подруга, - відповіла дівчина ображеним тоном.

- Ох, я бачила пропущені дзвінки, але з тими справами так і не перетелефонувала, - виправдовувалася Надя.

- Знаю я твої справи, і усі вони пов’язані з Дем’яном.

- Пам’ятаєш, як ти розповідала, що поруч з Яремою літаєш? Здається, і я влипла.

- А що в цьому поганого? Він кохає тебе, ти кохаєш його, - зауважила очевидне Віталіна.

- Страшно так сильно залежати від когось. Зустрінемося завтра зранку? Вип’ємо кави перед роботою…

- Звичайно.

***

Рівно о сьомій годині вечора Дем’ян під’їхав до будинку Наді. Дівчина вийшла майже одразу після його дзвінка. Сьогодні одягнула довгу літню сукню білого кольору на бретельках. На голові красувався смішний капелюшок в тон платтю. Дем’ян усміхнувся, спостерігаючи за цим милим видінням, яке наближалося до нього. Невже послухалася і таки вдяглася так, як він і просив?

- А ти, виявляється, вмієш бути слухняною, коли захочеш, - заговорив, коли авто рушило на дорогу.

- А ти навіть буваєш милим, коли дуже хочеш або зацікавлений, - усміхнулася награно Надя.

- Колешся. Колися і кусайся, скільки завгодно.

- Настільки подобаються норовливі та вперті дівчата?

- Тільки ті, у яких це в крові, а не набуто неправильним вихованням.

Дем’ян побачив, як дивно глянула на нього Надя, чорні брови здивовано вигнулися, губи майже привідкрилися, щоб сказати щось, але чомусь промовчала, чим ще більше здивувала.

- І навіть нічого не спитаєш?

- Я задумалася… невже неправильним вихованням можна зіпсувати те, що в людині є від природи, те, що закладено генетично?

- Звичайно. Можна виховувати дитину з почуттям власної гідності та змалечку твердити їй про те, що в житті важливо, а що другорядне. Але ж можна зробити все навпаки – змалечку почепити пиху й корону висотою до неба… – перед очима Дем’яна промайнули спогади з минулого і він замовк на декілька секунд, а тоді продовжив, - і тоді є красива обгортка, але порожнеча всередині.

- Ти про щось конкретне? Чи про когось конкретного?

Дем’ян помітив зацікавленість в її очах, або ж мовчазне «розказуй, бо я вже не відчеплюся» і зрозумів, що коли почав, то потрібно пояснити.

- Ти впевнена, що хочеш знати?

- Абсолютно, мені цікаво все, що пов’язано з тобою.

- Була в мене колись одна дівчина, - мовив Дем’ян загадково, наче це було в іншому житті.

- Ти кохав її?

Дем’ян повернув голову до Наді й помітив, як зосереджено вона чекає відповіді. Чорні очі блищали інтересом до почутого, повіки не кліпали, на обличчі жоден м’яз не ворушився.

- Кохав, - відповів чесно.

Поруч почулося тихе зітхання і Дем’ян ледь помітно усміхнувся. Таки ревнує його. Хотів уточнити, що тоді здавалося, що справді кохав, але з часом зрозумів своє засліплення, проте реакція Наді настільки веселила, що змовчав.

- То що між вами сталося? – продовжила свій допит Надя.

- Гроші сталися. Тоді я був молодим, зеленим і бідним. Коли її батьки поставили умову обрати, що для неї важливіше, - я чи забезпечене майбутнє, то вона ні секунди не вагалася і вийшла заміж за батькового заможного друга.

Дем’ян вирішив більше не вдаватися у подробиці. Про це знали тільки він та Ярема й не розумів, чому зараз розповідає про це Наді. На мить повернув до неї голову, відвернувшись від дороги, і побачив сльози в очах і жалість.

- Припини.

- Що припинити?

- Не дивися на мене, як на десятирічного хлопчика, у якого машина переїхала собаку. Це було давно і я радий, що так сталося. Ця дівчина дала мені поштовх добитися чогось і за цей я їй вдячний. Загалом немає поганих чи хороших людей.

- Он як? А які є?

- Твої або не твої люди. От вона не була моєю людиною, тому життя розставило усе на свої місця.

- А я твоя людина? – раптом спитала ця чорноволоса фурія, яка зараз виглядала пораненим кошеням, яке чекає на чудодійні ліки з його уст.

Дем’ян тим часом під’їхав до пункту призначення і припаркував машину неподалік, звідки відкривався неймовірний краєвид, але, схоже, Надя настільки чекала відповіді, що навіть не зауважила, куди саме вони приїхали.

Чоловік відстібнув свій пасок безпеки, тоді нахилився до Наді та зробив те ж саме з нею, але не спішив повертатися у попереднє положення.

- Ти однозначно моя. І зовнішньо, і внутрішньо. І я ніколи тебе не відпущу, ніколи не залишу. Пам’ятай це, що б не сталося.

Дем’ян ще скоротив відстань та пристрасно її поцілував. Йому хотілося оволодіти нею вже та негайно. Він втискав її у сидіння все сильніше, а поцілунки ставали усе глибшими і вимогливішими. Коли на мить відсторонився і Надя спокусливо застогнала в губи, то ледь стримав себе, щоб не накинутися на неї посеред людного місця. Він змусив себе відірватися від неї та вийти з авто. Обійшов машину і допоміг вибратися з неї Наді.