- Я й так знаю відповідь. – Заговорив спокійно Юрій, - ти не готовий заради неї на великі подвиги. Вона для тебе просто іграшка.
- Якщо буде потрібно, то я за неї віддам життя. Достатньо великий подвиг? Чи краще сказати, що відмовлюся від усього?
Юрій спостерігав за Дем’яном з-під лоба. Його чорні очі метали блискавки, але разом з тим розумів, що такий, як Старлецький, гучними заявами просто так не розкидатиметься. Та й усі попередні кавалери після такого запитання відмовчувалися, губилися, а потім і зовсім кудись зникали.
Баєровський давно знав, що поряд з його донькою має бути чоловік в рази сильніший за неї. Такий, поруч з яким його Надійка почуватиметься сильною, але водночас слабкою та захищеною. І ніяк інакше. Бо слабкого чи невпевненого в собі вона просто розчавить.
- Надіюся, ти говориш це щиро, а не тому, що я так хочу.
Тон Юрія був суворим, але з кожною новою реплікою помітно пом’якшувався. Те, що Дем’ян навіть не намагається йому сподобатися чи підлаштуватися під нього, приємно дивувало. А вміння витримати його натиск – окремий плюс.
- Я ніколи не розкидаюся своїми словами на вітер. А ще мені не потрібен ваш дозвіл для того, щоб зустрічатися з вашою донькою.
- Якщо ти її образиш, або вона проллє через тебе хоч одну сльозинку – я тебе знищу.
Дем’ян побачив через плече Юрія, як до них наближаються Віра з Надею, та майже щиро усміхнувся. Тоді знову перевів погляд на Юрія та спокійним тоном відповів:
- Дуже радий, що ми нарешті порозумілися.
- А я який радий, - усміхнувся Юрій, примруживши очі.
Надя сіла поруч з Дем’яном та насторожено глянула на обох чоловіків. Вона добре відчувала напруження, яке літало навіть у чистому садовому повітрі. Розуміла, що розмова між ними не була такою приємною, як вони хочуть це показати, але хоч не посварилися, і на тому добре.
Далі у розмову втрутилася Віра, якій, схоже, Дем’ян сподобався з першої хвилини знайомства:
- Дем’яне, розкажіть більше про себе, бо Надя до останнього мовчала про те, що з кимось зустрічається.
- Вона дуже мовчазна у вас, - усміхнувся Дем’ян і одразу ж відчув, як Надя вщипнула його за сідницю. – І сором’язлива.
- Це ви про Надю? – розреготалася Віра і її дзвінкий сміх одразу ж розвіяв напруження за столом.
- Трохи перебільшив.
- Дуже, - уточнила Віра.
Надя дивилася то на Віру, то на Дем’яна і не вірила своїм очам. З одного боку злило те, що вони розмовляли про неї так, наче її тут немає, але з іншого – раділа, що хоч Віра мило з ним спілкується.
А далі розмова між ними чотирма ставала усе теплішою, відвертішою і щирішою. Дем’ян розповів більше про себе, свого брата та про те, з чого починав будувати власний бізнес. Чим більше Надя слухала, тим сильніше ним захоплювалася. Після втрати батьків, важкого дитинства в дитячому будинку він не зламався, а став загартованим, сильним, прямим та зовсім інколи нестерпним. Хоча і це в ньому їй страшенно імпонувало.
Старлецькому свого часу трішки допоміг Ярема і коштами, і порадами, але все ж він усього домігся сам. Розпочав з невеликого магазину на ринку, який торгував дрібними будматеріалами, а згодом розширився. Усі зароблені кошти вкладав у власну справу та страшенно ризикував. Дем’ян розповідав, що не усе вдавалося, але він вчився на помилках та намагався їх не повторювати. І ось тепер володів великою компанією, яка постачала будматеріали усім крупним оптовикам їхнього регіону та ще й підписував усе нові контракти, як з постачальниками, так і з клієнтами.
Віра розповіла більше про Надю, про її дитинство, у якому вона була більше схожа на хлопчака своїми витівками. Юрій інколи вмішувався та додавав щось своє, і в кінці Надя помітила, що усі за столом цілком розслабилися. Однак Юрій продовжував пильно спостерігати за кожним рухом Дем’яна. А Старлецький, наче навмисне, то обіймав Надю, то погладжував коліно. Таким чином намагався показати Юрію, що вона його жінка, а він – лише батько.
Згодом Дем’ян поїхав, посилаючись на справи, а Надя залишилася з батьками. Вона допомогала прибрати Вірі зі столу тарілки із залишками їжі, а Юрій, не промовивши жодного слова, закрився у своєму кабінеті.
- Він той, хто тобі потрібен, - мовила Віра.
- Справді? – Надя гучно зітхнула.
- Іншого поруч з тобою я і не уявляла.
- Але батько…чому він так прискіпливо з ним?
- А ти як сама думаєш? Він намагається тебе вберегти, не може змиритися, що його маленька донечка давно виросла… а ще – Дем’ян дуже схожий на нього в молодості.
- Ого, татко теж був таким нестерпним?
- Був ще гіршим, - розсміялася Віра, - піди поговори з ним.
І Надя пішла, бо розуміла, що розмова після цього дивного знайомства, коли всі один одного знають, має відбутися. І краще це станеться рано, ніж пізно. Юрій не сидів за столом, як зазвичай, а стояв біля вікна та дивився кудись в одну точку. Він не повернувся, коли почув скрип дверей, а потім і чиїсь кроки. Бо й так знав, хто саме до нього зайшов.
Надя підійшла зовсім близько, але чекала, коли він повернеться до неї. Бо зі спини ніяк не могла зрозуміти, який у нього настрій, чи які емоції переповнюють.
#211 в Жіночий роман
#108 в Сучасна проза
справжнє кохання, протистояння характерів, сильна героїня та впевнений герой
Відредаговано: 19.06.2022