Глава 30. Нескінченно

Перебуваючи настільки близько до Дем’яна, Надя була окутана його енергетикою, задурманена харизмою та просто зачарована. Відголоски розуму ставали все тихішими та більш притупленими, а серце гупало так, наче у грудях йому було замало місця. До лиця припливав невгамовний жар, який поступово розповсюджувався по всьому тілу. Здавалося, що б Дем’ян не запропонував, вона на усе згідна.

- Їдьмо, - відповіла вона тихо.

- Але будь готова, що сьогодні я тебе нікуди не відпущу.

- Мені боятися? – мовила Надя кокетливо.

Дем’ян хмикнув, ледь помітно усміхнувся та допоміг їй сісти у авто. Сам же швиденько обійшов машину та зайняв місце водія, завів двигун, але не спішив їхати.

- Нехай бояться ті, хто нам завадять, - відповів нарешті.

Ці його паузи між запитаннями та відповідями здавалися Наді особистою візитною карткою. Він змушував її затримувати дихання, коли чекала, а тоді говорив щось таке, від чого шкіра вкривалася приємними сиротами, а свідомість відходила кудись далеко.

- А що робитимемо?

Надя спочатку спитала й лише після цього зрозуміла абсурдність цих слів. Що можна робити з неймовірно привабливим чоловіком у його квартирі?

- Спочатку я нагодую тебе, - відповів Дем’ян, виїжджаючи на дорогу, тоді на одну мить повернув голову до Наді та продовжив, - а потім ти нагодуєш мене. Можемо й навпаки, і не один раз.

Надя мрійливо усміхнулася, перед очима промайнуло декілька способів їхнього взаємного годування, при чому в усіх випадках розпочинали саме з десерту. Щічки вкрилися рожевим відтінком, і вона поспішила відвернутися до вікна. Витягнула з сумочки телефон та почала строчити повідомлення Юрію. Перед тим, як відправити, напружилася та переслала повідомлення Вірі, в якому попередила, що прийде додому лише наступного дня.     Надя чудово знала, що навіть коли батько почне злитися, то мати знатиме, як його втихомирити.

По дорозі вони заїхали до супермаркету та набрали продуктів стільки, що ними запросто можна було нагодувати двадцятьох. На всі запитання чи дорікання Наді Дем’ян відповідав, що планує задовольнити усі її примхи.

- Навіть подумати не могла, що ти можеш бути таким милим, - мовила Надя, розглядаючи двоярусну квартиру в сучасному стилі.

Одразу після приїзду Дем’ян провів її на кухню, яка була оформлена в сірих та білих відтінках і посадив на зручному дивані біля вікна. Сам же прийнявся готувати вечерю. Надя встала, пройшлася стерильною кухнею та зробила свій висновок:

- Ти ж не готуєш на цій кухні? І не їси вдома? Тут занадто чисто…

- Та невже? Від тебе нічого не приховаєш?

Надя підійшла зовсім близько та провела вказівним пальчиком по лезу ножа, яким Дем’ян нарізав овочі, на мить повернула голову до нього та зустрілася з кришталевим захопленим поглядом.

- А хочеться щось від мене приховати?

- Ти ж приховуєш, - відповів загадково Дем’ян і накрив її долоню своєю, а тоді легенько прибрав пальчики від леза.

Надя не відводила погляду, не переривала магічний зоровий контакт. Він робив щось з її руками, погладжував тильну сторону долонь і вона повністю була під його владою.

- Я ніколи не обманюю, якщо не бажаю казати правду, то просто мовчу.

- Зручне виправдання.

Дем’ян скоротив між ними відстань і Надя ступила крок назад, щоб подражнити його, але замість запланованого сперлася руками та спиною до стільниці, а чоловік навис зверху. Він поставив обидві руки по боках і Надя вигнулася легенько назустріч, закинувши голову. Дем’ян провів устами тендітною шиєю, опустився до грудей, тоді до живота. Її очі самі заплющилися, а тіло ще більше вигнулося.

- Хочеш таки спершу мене нагодувати? – прошепотів Дем’ян біля вушка та накинувся на її уста спраглим поцілунком.

Він цілував її терпко, солодко, шалено, наче спраглий подорожуючий, який багато днів не бачив води. Коли відсторонився на мить, то сірі очі виглядали зовсім темними. Дем’ян огорнув руками талію Наді та посадив її на стільницю. Його руки блукали тілом, стискали груди, з кожним новим рухом він усе більше хотів її та не міг більше чекати. Надя уявила себе запаленою свічкою. Вистачало легкого теплого подиху цього чоловіка, щоб роздмухати у ній справжнє полум’я і свічка плавилася та вигиналася. Її шкіра горіла, палала, пашіла, а голова повністю відключилася від реальності.

Трохи пізніше Дем’ян продовжив готувати, а Надя пішла в душ та накинула на голе тіло його сіру сорочку, після цього зайшла на кухню та захотіла допомогти Дем’янові.

За його рухами на кухні було приємно спостерігати. Одразу стало зрозуміло, що він неодноразово готував сам раніше і знає в цьому толк. Дем’ян поклав на тарілку соковитий стейк, полив його соусом, утворюючи певний візерунок.

- Ти завжди так вимогливо відносишся до їжі та оформлення тарілки вдома? – мовила те, що цікавило в цю мить, уважно оглядаючи красиве оформлення страви.

- Їжа на тарілці завжди має бути привабливою, - відповів Дем’ян, дивлячись на її обличчя, - спочатку ти дивишся на її вигляд, вдихаєш аромат і це окрема насолода для гурмана, - він опустив погляд на пухкі уста Наді та продовжив, - і тільки після цього смак їжі приносить істинне задоволення.