Глава 25. Хочу всю

- Знову?

Дем’ян відчував Надю так, наче міг проникнути в її голову й прочитати всі думки, наче міг вивернути душу та переглянути весь її вміст. Вона одночасно збентежилася, розізлилася та ще й образилася. А він навіть не договорив. Ця дівчина інколи нагадувала йому вибуховий механізм, в якому немає ні сповільненої дії, ні відведеного часу. Вона вибухала одразу та безповоротно, а йому хотілося гасити її, втихомирювати, а тоді… тоді знову роздмухувати й підтримувати це неймовірне полум’я.

- Знову, але зовсім не те, про що ти подумала, - відповів, усміхнувшись. – Я хочу, щоб цей проєкт від початку та до кінця вела тільки ти.

- Чому? Я ж мала лише прописати всі умови, домовитися з тобою… а далі спеціальні люди вели б його, - часто закліпала Надя.

- Бо тільки та людина, яка настільки свято вірить в нього й бачить кожну деталь перед очима, зможе привести нас до успіху.

- Нас?

- А ти думала, що зі свого боку я задію когось іншого?

- Навіть не надіялася на таке, - примружила очі Надя.

- Але це ще не все, - блиснув сірими кристалами Дем’ян.

- І чому я не здивована?

- Повечеряєш сьогодні зі мною? Відсвяткуємо вдалі перемовини.

Дем’ян бачив здивування в очах Наді, хоч вона й намагалася зберігати холодний спокій. Далі здивування змінилося на вагання. Краєм ока вловив уважні погляди Віталіни та Яреми, які навіть не дихали, щоб бува нічого важливого не пропустити.

- Ну якщо відсвяткувати… - протягнула ця чорноволоса фурія, зовсім не кваплячись відповідати, - то може й Віталіна з Яремою…

- Та ні! – вигукнула різко рудоволоса дівчина, яка перед тим вдавала, що зовсім не підслуховує, - у мене справи. – Тоді повернула голову до свого коханого, - еге ж?

- Якщо потрібно, то з тобою хоч на край землі, - мовив Ярема, який продовжував сидіти за своїм імпровізованим робочим місцем, та потягнув Віталіну до себе на коліна.

- Гаразд, - погодилася врешті Надя.

- Чудово, заїду за тобою в сьомій вечора.

***

Приблизно о сімнадцятій годині дня Надя забігла до кабінету свого батька та радісно плюхнулася на диван у кутку. Її чорні очі виблискували радістю і загадковістю, але вона зовсім не спішила щось розповідати. Юрій підвівся зі свого робочого місця, повільно обійшов стіл та сперся на нього, заклавши руки на грудях.

-  Можна вітати? А то ти сяєш, мов нова ледівська лампочка.

- Серйозно? – вдала ображеність Надя, - а чому не гірлянда чи бенгальський вогник?

- Занадто банальне порівняння для моєї доньки. То що? Розповідай? Як все відбулося?

- Думаю, він здивувався, - мовила загадково Надя, давлячи в собі приступи сміху. Витримала кількасекундну паузу, а тоді продовжила, - таточку, він нарешті погодився. Уявляєш? Я змогла...таки переконала його й він підпише цей контракт.

- Справді? – вигнув брову Баєровський.

- Не віриш?

- Ти молодець, - мовив загадково Юрій, - але поки не побачу все на власні очі, то не повірю.

Надя встала, тоді хитро примружилася та підійшла до Юрія. Вона виглядала щасливою, сяючою, всесильною і дуже мотивованою. Баєровський бачив азарт та запал доньки й тепер знав головне – їй усе під силу. А коли ще й добряче розізлити, то вона здатна на неможливе.

- То як щодо нашої домовленості? – спитала обережно Надя.

- Я не відмовляюся від своїх слів, але й ти доведи справу до кінця.

- Дем’ян хоче, щоб цей проєкт вела я, поки все не буде реалізовано.

Надя говорила це таким тоном, наче скоїла злочин або ж  не виправдала чиїсь надії. Юрій чудово знав свою доньку. Совість чи почуття винуватості рідко бентежили її. Та й весь цей час прискіпливо спостерігав за нею та її діями. Його дівчинка усе зробила правильно, продумано й послідовно, а головне – чесно та цілком заслужено. То в чому ж справа? Юрій підійшов зовсім близько, тоді огорнув долонями тендітне обличчя та змусив заглянути йому в очі. Її темний погляд виглядав мрійливим і задурманеним.

- Тобі подобається цей Старлецький?

Зараз Юрій нагадував слідчого, який на допиті уважно стежить за кожним рухом підозрюваного, щоб збагнути, де правда, а де блеф.

- Чого ти питаєш? – спокійно відповіла Надя, але він відчув, що напружилася.

- Не хочу, щоб ти з ним зв’язувалася, - спокійно відповів Юрій, а тоді відпустив Надю. У кабінеті запанувала незрозуміла тиша. Чоловік знову пройшов до свого робочого місця, а тоді діловим тоном звернувся, - завтра до нас на вечерю прийдуть поважні гості, з якими я дуже хочу тебе познайомити.

- То в чому проблема? Хочеш, то познайомлюся.

***

Увечері Надя примчалася додому, прийняла швидко душ, а тоді похапцем оглянула свій гардероб. Не довго думаючи, одягнула блакитні лляні штани та легку молочну блузу. Спочатку її погляд зачепився за літню сукню, але подумала, що навіть для неї це буде занадто. Бо ж це не побачення. Чи таки побачення? Своє волосся залишила розпущеним, на обличчя нанесла ледь помітний макіяж і, коли Дем’ян зателефонував та повідомив, що чекає, одразу ж попрямувала до виходу. Юрій поки затримувався на роботі, а Віра, побачивши сяючу доньку, побажала їй гарного вечора.