Глава 21. Невже забула?

- Ненормальна! - Прошипів Олександр після того, як Надя відпустила його руку, тоді швидко підвівся та додав, - я не збирався тебе ґвалтувати!

- Сашо, ти усе сказав!

Дем'ян швидко опинився поруч та вхопив брата за лікоть. Одним поглядом змусив замовкнути, а легким кивком голови - зникнути. Те, що Дем'ян тримав молодшого брата в кулаці, Надя помітила ще, коли їхали разом у машині. Але зараз Дем'ян виглядав справді розлюченим. Ні, чоловік зовсім не був засоромленим родичем, а саме сердитим. Так зляться тоді, коли зазіхають на щось особисте.

- То кажеш так буде з кожним? - звернувся Дем'ян до Наді спокійнішим тоном.

- Абсолютно.

Надя відповіла байдуже і спокійно. Насправді ж її досі переповнював надлишок адреналіну, а злість до усього чоловічого роду росла з кожною секундою. От чому цей Олександр поліз до неї? Невже вона настільки незрозуміло пояснила йому, що він її не цікавить? І хоч він по суті не змушував ні до чого, але наглості та розпускання рук не любила. Хотілося пояснити йому втретє, але востаннє, що краще її не займати. Надя знову зайняла місце на втоптаній траві й Дем'ян, не питаючи дозволу, сів поруч, зовсім не переймаючись тим, що забруднить штани.

- Я зрозумів, - підняв він руки вгору після прискіпливого погляду Наді, - мені не потрібно пояснювати.

- А так хотілося, - усміхнулася Надя.

- При чому з першого дня. Де ти цього навчилася?

- Чого саме? Притягувати до себе непристойні пропозиції?

- Про непристойне поговоримо потім, - спокійно відповів Дем'ян, знову викликаючи в Наді табун сиріт, - я про самооборону. Спочатку я спішив захистити тебе від свого брата, але пізніше не на жарт злякався саме за нього.

- Жартуєш?

- Я б не посмів, - енергійно похитав головою Дем'ян, душачи в собі приступи сміху.

- Ще змалку я знала, що кожна дівчина має вміти за себе постояти. В цьому немає нічого дивного чи секретного. І я не володію витонченими бойовими мистецтвами. Коли я навчалася у Німеччині, то працювала на роботі по вечорах. Так, як доводилося затримуватися допізна через напружений графік, то записалася на курси самооборони й знаю декілька прийомів.

- Є щось ще таке, чого я не знаю про тебе? 

- Багато чого, я ж не можу тобі за одну мить переповісти усе своє життя.

- А є чим похвалитися?

- Думаю, як і тобі, - мовила Надя, а тоді перевела погляд йому за спину. За їхнім столом сиділа Аліна й не відводила очей від них, попиваючи при цьому вино, - здається, я їй не подобаюся?

Дем'ян повернув на мить голову та прослідкував за її поглядом, тоді ледь помітно кивнув і усміхнувся. Аліна зціпила зуби та усміхнулася у відповідь. Але тільки дурень міг не помітити, що вона ледь стримує свій гнів.

- А ти хотіла вразити її?

- Чому ти постійно щось запитуєш? Навіть коли я питаю, ти відповідаєш теж запитанням.

- Ми вже говорили про це, - спокійно відповів Дем'ян, а тоді зробив паузу, загорнув темне пасмо, яке впало їй на лоба, і продовжив, - дуже люблю слухати твої відповіді.

На мить Надя перенеслася у той день, коли він вже говорив їй ці слова, а ще за мить у вухах знову продзвеніла його нахабна непристойна пропозиція і її очі примружилися. Дівчина вкусила боляче свій язик, щоб нагадати собі не відкриватися більше перед ним. Коли їхала сюди, то знала, що зустріне тут Дем'яна, але планувала помучити його, полоскотати черству совість, а натомість знову сидить поруч з ним та мило спілкується.

- Ти повторюєшся, - вона різко підвелася і від привітної Наді не залишилося і сліду, - і тобі це зовсім не пасує.

Вона вхопила свою куртку з трави, сяк-так потріпала з неї землю і траву й поспішила до мангала, біля якого стояли Вадим з Лідою. Вони знову розпалили в ньому вогонь та готувалися запікати маршмеллоу. Надя обвела скептичним поглядом обох,  а тоді спитала те, що вертілося на язику:

- Серйозно? Я гадала, що таким займаються тільки діти.

- У нас традиція, - відповіла Ліда, при цьому її очі блиснули азартом в передчутті чогось грандіозного, - от хтось відкриває сезон шашликів, купання чи ще щось таке. Ми ж кожного року в цей день запікаємо маршмеллоу.

Надворі добряче стемніло й очам Наді відкрилося прекрасне видовище. Вогонь підіймався усе вище та розгорявся палкіше. Іскри від сухих дров сяяли, мов бенгальські вогні. На її смаглявому обличчі відбивалися тремтячі тіні, а в очах жевріла приємна втома. Вона й не помітила, як Дем'ян теж підійшов до них та встав зовсім поруч. Ліда з Вадимом населяли на спеціальні палички зефірки та мало звертали увагу на інших.

Дем'ян же ловив кожну емоцію Наді, кожен її рух чи жест. Він уважно спостерігав за тендітною рукою, яка піднялася над мангалом і то наближалася до вогню, то віддалялася. Спочатку це здавалося йому магією, але коли вона провела долонею у різні сторони в кількох міліметрах червоних язиків, то він помітно напружився, дихання уповільнилося, а вена на шиї почала нервово пульсувати.

Тепер його погляд прикував вогонь, але, здавалося, сірі очі стали кам'яними й бачили в полум'ї щось своє та зовсім неприємне. Надя продовжувала водити рукою у різні сторони, все більше наближаючись до вогню, й це починало дратувати. Не розрахувавши сили, Дем'ян боляче вхопив її зап'ястя та відтягнув від мангала.