Глава 20. І так буде з кожним

Надя вигнула скептично брови та глянула на Олександра ще раз. Тепер він не здавався привітним чи щирим. Від нього так і віяло самовпевненістю і нахабністю, а в сірих очах, на відміну від Дем'яна, вбачався не кришталь, а дешевий алюміній. Перше бажання, яке виникло, - це різко розвернутися та піти геть, але краєм ока побачила, з якою пильністю за ними спостерігає Дем'ян, тому змусила себе усміхнутися.

- Так, ми однозначно чудово проведемо час, Олександре, - мовила впевнено, чітко виділяючи кожне слово, - але окремо. Я не шукаю флірту чи легковажних стосунків.

- Зрозумів, - Олександр підняв руки вгору в знак примирення.

Він також не припиняв усміхатися і мало зважав на пряму відмову. Своєю поведінкою нагадував чоловіка, який отримав від жінки зелене світло, а не навпаки. Надя уважно прослідкувала за його манерами, тоді помітила, як він постійно зиркає на Дем'яна, й усвідомила, що й він грає для свого брата.

Через п'ятнадцять хвилин до них таки приїхав евакуатор і Дем'ян домовився з водієм, щоб той доставив машину на автосервіс його друга. Надя заперечувала, але він не зважав та поводився так, наче й не чує її. Обурена й зла забрала свої речі з автомобіля і розмістилася у позашляховику на задньому сидінні. Коли Дем'ян завів двигун і рушив з місця, то не могла відвести погляд від дзеркала заднього виду. 

Дем'ян, наче відчув на спині дошкульну пару чорних очей, швидко глянув у дзеркальце й моргнув дівчині. Надя не відвернулася, ще більше насупилася й примружила свої темні вуглинки. Мовляв, - "я все одно не здамся і не піддамся".

- То ви давно...ділові партнери? - з іронією в голосі спитав Олександр.

- Недавно, - мовила Надя.

- Давно, - перебив її Дем'ян.

І як завжди, з його уст це прозвучало дуже двозначно. Або ж це Надя нафантазувала собі купу розшифрувань його інтонації.

- Хм, - задумався Олександр, - напевно не коментуватиму ваші відповіді.

- Не коментуй, - різко мовив Дем'ян.

- Та чому ж? Можеш коментувати, як хочеться, - усміхнулася Надя.

- Інколи мені здається, - мовив Дем'ян, паркуючи машину біля відпочинкового комплексу, - навіть якщо я скажу, що небо синє, то, наперекір мені, ти все одно скажеш, що зелене.

Він вийшов з автомобіля і Надя поспішила слідом за ним, а коли зрівнялася, то підійшла зовсім близько й тільки тоді мовила:

- Тобі не здається. Так і буде. І переконуватиму я тебе у своїй правоті до останнього.

Дем'ян усміхнувся, легенько піднімаючи кутики губ. Сірі очі блиснули якимось новим чистим сяйвом. Мужня рука потягнулася до чорної кепки Наді та поправила її, відкриваючи смагляве обличчя. Тоді подушечки пальців ледь відчутно пройшлися щокою і так-сяк зачепили комір джинсової куртки.

Надя не рухалася. Навіть якби хотіла щось уїдливе сказати, чи зробити, не могла. Її немов приклеїли до землі й все повітря викачали з легень. Тіло вкрилося приємними трепетними мурахами, які з кожним рухом цього чоловіка лоскотали все більше. Вона важко ковтнула та шумно видихнула, на що Дем'ян ще ширше усміхнувся.

- Переконуй, - мовив тихо та хрипло, - дуже хочу, щоб ти мене переконувала, але при інших обставинах, і зовсім не в цьому місці.

А тоді просто розвернувся і пішов, однак не забув захопити подарунок Наді. Її речі завбачливо залишив у своєму авто, наголошуючи, що звідти вони нікуди не зникнуть. Надя декілька секунд продовжувала так і стояти на місці й споглядати за його широкою спиною. От чому завжди так? Варто йому наблизитися, легенько до неї торкнутися, стишити голос і вона перестає собою володіти. Всі слова раптом зникають, тіло стає схожим на розпечену вафлю, а думки кудись втікають.

- Важко з ним? - голос Олександра змусив прийти до тями, - працювати?

- Яке тобі взагалі діло? - мовила роздратовано Надя. Його постійна нещира усмішка починала бісити, а двозначні натяки тільки відштовхували, - я ж сказала, що розважимося, але нарізно. 

- Я ж нічого й не пропонував.

- І не пропонуй.

Надя поспішила наздоганяти Дем'яна, бо, на відміну від неї, він явно знав, куди потрібно йти. Ґрунтова вузька дорога вела вглиб бази. Справа від неї розташувалося велике чисте озеро, на якому виблискували промінчики сонця. Зліва ж у п'ять рядів розмістилися колиби, які чергувалися з альтанками й мангалами. Їхня альтанка була в третьому ряді, наче й близько до озера, але водночас і достатньо далеко, щоб не заважало хлюпотіння охочих скупатися.

За дерев'яним столом під дахом сиділа Віталіна та ще троє незнайомців - дві дівчини й хлопець. Трохи далі від них біля мангала чаклував Ярема. У шортах та футболці виглядав, як бешкетливий хлопчисько, який щиро радів кожному гостю та подарунку. Недаремно ж кажуть, що чоловіки в душі завжди діти. Надя взяла свій подарунок у Дем'яна та привіталася з усіма присутніми, а тоді підійшла до Яреми, проговорила скромне привітання і поцілувала у щічку. Вона довго думала, що можна подарувати чоловікові, якого майже не знає, тому вирішила купити сертифікат у спорт-магазин - там то він точно знайде йому застосування.

Дем'ян з Олександром теж привітали іменника й вмостилися за стіл на вільні місця. І так склалося, що Надя сиділа на краю лавки біля Віталіни, далі біля неї Ярема й Олександр. Навпроти ж сиділи троє незнайомців та Дем'ян. Як виявилося, одну з дівчат звати Лідія і, навіть якби Наді не представили її, як сестру Яреми, то вона  й без цього зрозуміла б усе. Бо красномовні ямочки на щічках і рідкісні зелені очі неможливо сплутати ні з чим. Інша панянка - Аліна - виглядала дуже ефектно, однак не менш холодно. Платинове фарбоване волосся сягало поясниці, блакитні очі виглядали з-під нарощених вій і перманентних брів, а уста обрамляла рожева їдка помада.