Глава 18. Невдалий шантаж

Надя закінчила розмову й усміхнулася та нарешті змогла видихнути. Вона навмисне проігнорувала його перший дзвінок, потім ще й вдала, що не знає, хто це. Хоча ще після повідомлення з адресою зустрічі записала його, як "Сноб". Дівчина не витримала й подзвонила Віталіні.

- Він зателефонував, - мовила замість привітання, як тільки подруга прийняла виклик.

- Ого, - сонно пробурмотіла Віталіна, - не думала, що так швидко сам зателефонує.

- Ти що спала? 

- Ну мені ж на роботу сьогодні після обіду, то чого я не можу повалятися? Тим більше, - перейшла на шепіт Віталіна, наче їх у телефоні міг хтось підслухати, - мій Ярема вчора довго не давав мені спати.

- Ой, давай без подробиць, - скривилася Надя.

- Як хочеш.

- Я ось чому телефоную. Ти мені допоможеш? Я, звісно, в суботу не була тверезою, коли розповідала про свій план, але все чітко усвідомлювала.

- Ще й питаєш, - фиркнула Віта, - хоча, я тобі казала позавчора і повторю сьогодні - він не заслуговує того, що ти задумала. Ти мала б йому гарно помститися, підіпхати палиці в колеса... А ти для нього цілу виставу готуєш.

- Віталіно, - зітхнула Надя, - у мене немає стільки часу, щоб гратися з ним в кішку з мишкою. Ти ж сама бачиш, хто в кінцевому результаті стає мишкою. Я маю бути розумнішою і показати йому, що дію професійно.

- Можливо, ти й права.

- Не знатиму цього напевно, поки не перевірю. А якщо гарно мститиму, як ти твердиш, або ж вставлятиму палиці в колеса, то покажу йому свої почуття, - Надя теж перейшла на шепіт, - а я не хочу цього. 

- Але...

Віталіна хотіла заперечити, сказати подрузі, що й Дем'ян до неї небайдужий, однак Надя це відчула та перебила подругу:

- Ніяких але. У мене місяць, щоб переконати його. Порахуй, скільки я вже опустила часу. Залишилося зовсім мало - якихось два тижні. Тому я маю вкласти все те, що планувала розтягнути на місяць, в одну зустріч і ти мені в цьому допоможеш.

- Гаразд, знаєш же, що допоможу. Для чого вмовляєш?

- Переконую себе, що все вийде.

- Все вийде, - підтвердила Віталіна.

До обіду Надя сумлінно працювала. Макс зателефонував зранку та повідомив, що захворів, тому взяв лікарняний. А з рештою колег вона так і не подружилася, лише перекидалася банальними фразами та привітаннями. Дівчина чітко усвідомлювала, що має зробити для того, аби Дем'ян таки підписав цей контракт. Але їй хотілося, щоб він побачив у ньому всі переваги для обох сторін. Бажала його вдосконалити настільки, щоб у цього сноба не виникло жодних сумнівів, що цей проєкт потрібен йому, так само як і їй. Тільки тоді вона зможе спілкуватися з ним на рівні. І лише після цього не виникатиме нахабних і гидких пропозицій.

Хоча й так була упевнена, що більше подібних пропозицій від цього чоловіка не отримає. Та й пообіцяла собі, що не дозволить йому переступити межу ділових стосунків. Не вміє по хорошому, то буде сухо та жорстко.

Після обіду Надя зайшла до Юрія, щоб попросити додатковий бюджет для цього проєкту, а саме - для його підписання. Вона коротко розповіла Юрію свій план дій, але упустила подробиці зустрічі зі Старлецьким в суботу, як і змовчала про непристойну пропозицію. Вона бачила, як батько прокручує в голові цю шалену ідею, спостерігала, як його зіниці бігають в різні сторони, намагаючись встигнути за думками. Дівчина була такою напруженою, наче від його рішення залежало мало не все її життя.

- В принципі, - мовив після кількахвилинної паузи Баєровський, - сама ідея непогана. Якщо ти вичерпала всі інші методи переконання...

- Вичерпала, - поспішила запевнити Надя, а тоді зрозуміла, що поспішила та прикусила легенько язик, - з ним неможливо по іншому. Я не хочу з ним і далі сперечатися чи воювати, ти ж бачив, як він налаштований.

- Бачив, - усміхнувся Юрій.

- На кожен мій аргумент він знаходить протиріччя.

- Жахливий тип, - погодився Юрій.

- Тому я не бачу сенсу вести безглузді переговори, - вона змовчала про те, що не витримає ще подібних пропозицій, - якщо ми хочемо отримати більше, то повинні вкласти хоча б мінімум в цю справу.

- Я не розумію одного, - усміхнувся Юрій, спостерігаючи із захватом за донькою, - як з таким запалом ти ще не змогла переконати його?

- Теж про це думала. Хоча... він мені декого нагадує.Тому...

- Не продовжуй, буде тобі додатковий бюджет. Підійди до В'ячеслава, він про все домовиться з відділом фінансів. Я йому зателефоную.

- Дякую, - усміхнулася нарешті Надя.

Дівчина не бігла з кабінету, а летіла на невидимих крилах. "Чи то на мітлі?" - задумалася вона на мить і одразу ж згадала Дем'яна. Вчора цілий день почувалася спустошеною, розтоптаною та нікчемною. З голови ніяк не виходили його слова, а образа поїдала її маленькими, але болючими шматками. Сьогодні ж у неї вселилася невидима сила. Здавалося, що вона може все й ніщо не завадить на шляху, навіть гори. Уява малювала втілення задуму, домальовувала останні штрихи й чомусь Надя була упевнена, що все вдасться. 

Близько шістнадцятої години вона постукала та зайшла до кабінету В'ячеслава й одразу ж впіймала на собі оцінювальний погляд. Сьогодні вона знехтувала офісним дрескодом, оскільки не планувала жодних зустрічей за межами компанії. Надя одягнула світло-голубі джинси вільного крою й такого ж тону блузу з натуральної тканини. Цей колір освіжав та відтіняв смагляву шкіру, наче вони знаходяться не в офісному приміщенні, а перебувають на сонячному пляжі.