Глава 17. Дем'ян

Дем'ян довго стояв на місці й майже не рухався. Його погляд був прикутим до напрямку, де зовсім недавно зникла Надя на своєму байку. Він бачив перед очима чорні бездонні вуглинки, які блищали солоною рідиною. Вона була ображеною, пригніченою, пораненою, але намагалася попри все приховати свій стан. В якийсь момент захотілося міцно стиснути у своїх обіймах та нікуди не відпускати, але розум твердив, що не варто цього робити саме зараз.

Спочатку йому здалося, що ця зухвала пропозиція взагалі не знітила її. Дівчина поводилася так, наче обдумувала ділову угоду й вишукувала шляхи, як стягнути більше преміальних. Хоча, він і знав багатьох, хто з готовністю віддавав себе заради кар'єри, все ж завжди зневажав таких, бо, хоч і сам віддавався повністю власній справі, однак діяв чесно й справедливо. 

Пропозиція, яка прозвучала з його уст, була необдуманою, зухвалою і дуже ризикованою. Бо, що б не відповіла ця фурія, стосунки між ними все одно зіпсувалися б. Але він зовсім не шкодував про сказане. Навпаки - якби випав шанс перемотати їхні посиденьки у кафе, то вчинив би точнісінько так само. Наперекір тому, що їхні відносини спаскудилися й вона поїхала ображеною, тепер знав точно, що хоче її ще сильніше. Надя зачепила його з першої зустрічі своєю сміливістю та впевненістю. Вона не вішалася на нього, не мліла від розміру гаманця, а головне - спілкувалася з ним на рівні. Не намагалася догодити в чомусь. Усі її відповіді чи дії були непередбачуваними, але не менш захопливими. Її хотілося розгадувати, завойовувати, змушувати мліти та викликати в ній нестримне бажання, яке так намагалася приховати.

Попри свої бажання, не менш прагнув, щоб і вона захотіла бути з ним. Щоб і Надя бажала з ним справжніх стосунків. Стосунків? Невже після довгих років, коли всім і, в першу чергу собі, твердив, що не шукає нічого серйозного, нарешті задумався про стосунки?

Дем'ян довго опирався власним почуттям до останнього. Чоловік постійно жив з думкою, що тяга й мана до цієї надзвичайної жінки притупиться, як тільки він оволодіє солодким тілом. Але все це було до сьогодні. Саме після цього ляпаса прокинувся й ожив нарешті. А що тепер? Він знову потер щоку, по якій вміло пронеслася ніжна долонька Наді, й ледь помітно усміхнувся. Така тендітна, але зовсім безстрашна. 

Дем'ян вмостився за кермо свого автомобіля і поїхав у місце, яке завжди допомагало зняти напругу в тілі й прояснити думки. Ще не знав, як діятиме далі, але він завоює її, чого б це не коштувало. 

Через якихось сорок хвилин Дем'ян був одягнений у спортивні шорти й майку та натхненно лупцював боксерську грушу в спортзалі. Власником боксерського клубу був його найкращий друг Ярема, з яким вони познайомилися чотирнадцять років тому. Тоді Дем'яну було вісімнадцять, а Яремі - двадцять. На Дем'яна напали вуличні хулігани, хоча, наскільки пам'ятав, сам і зачепив їх. Завжди ріс запальним і, як тільки покинув інтернат, то думав, що весь світ упаде до його ніг. Світ упав, але не одразу. Спочатку довелося пройти не одне випробування.

Ярема професійно займався боксом з дитинства й захистив тоді Дем'яна. З того часу вони стали майже рідними. Навіть з кровним братом Дем'ян не був настільки близьким.

- Оу, - почувся здалеку голос Яреми, який наближався,  - хто ж тебе так розізлив? Я його знаю?

- Знаєш, - мовив Дем'ян, на мить зупинившись, - він перед тобою.

- А це щось новеньке.

Ярема хмикнув та почав притримувати грушу, яку Дем'ян збирався перетворити на мотлох. Коли його друг випустив удосталь пар, то нарешті спитав:

- Розкажеш?

- Хіба коротко.

- На більше й не претендую, - усміхнувся Ярема та блиснув своїми зеленими очима.

Насправді Дем'ян рідко ділився із ним своїми переживаннями чи проблемами сердечними. Хіба тоді, коли дуже потребував цього. Очевидно, й зараз йому це вкрай необхідне, тому Ярема вмостився поруч на один з тренажерів і приготувався уважно слухати.

Дем'ян не вдавався у всі подробиці їхніх зустрічей з Надею. Лише коротко розповів про наявність проєкту, за який відповідає Надя, а тоді перейшов до розмови у кафе.

- Що ти їй запропонував? - зелені очі Яреми збільшилися, а обличчя осяяла глузлива посмішка. - Здурів?

- Так, я телепень, - усміхнувся Дем'ян та потер рукавицею спітнілого лоба, - але бачив би ти її реакцію.

- Уявляю собі, врізала добряче?

- Могла й сильніше. Врізала, але не одразу. Я б сказав провела ювелірну роботу, щоб відплатити мені.

- Обурювалася? Почув багато нового про себе?

- Нічого такого, чого не чув раніше, - продовжив усміхатися Дем'ян.

- Вона мені вже подобається. - Не припиняв глузувати Ярема.

- Та невже? А як же твоя ця рудоволоса? Віталіна?

Після згадки цього імені обличчя Яреми посерйознішало, однак зелені очі стали яснішими та виразнішими.

- А Віталіну я, здається, кохаю.

- Оце так поворот, - майже присвиснув Дем'ян.

Трохи далі від них було чутно звуки тренажерів, на яких займалися відвідувачі, удари об такі ж груші, які щойно гамселив Дем'ян, а по центру зали, де знаходився невеликий ринг, - добровільні спаринги. Але відповідь Яреми настільки ошелешила, що Дем'ян чув все це десь на задньому фоні. Його друг закохався? Це було чимось новеньким і зовсім незвичним. Ні, він не був таким скептиком і циніком щодо стосунків, як він сам, але все ж, попри достатню кількість колишніх дівчат, про кохання з його уст чув уперше.