Глава 16. Таки закохалася

- Що? - ледь чутно вимовила Надя.

Від привітного й щирого Дем'яна не залишилося і сліду. Сірі очі дивилися холодно, сухо та нагадували недосяжний кришталь. Губи вигиналися та кривилися в посмішці, що була надто неприродньою. Надя не могла повірити в те, що почула. Не те щоб її дуже здивувала дана пропозиція, але все ж таки від нього цього зовсім не чекала. Він виглядав сильним, неприступним, впертим, але справедливим і взагалі не тим, хто може пропонувати продати своє тіло всього лише за контракт. Хоча, кого Надя обманює? Вона ж зовсім його не знає.

Дівчина натягнула на обличчя спокій, наскільки це було можливо. Бо всередині неї все кипіло й протестувало. Рука сіпалася, щоб нагородити цього зухвальця смачним ляпасом, але вчасно стримала себе. 

- Ти можеш подумати, - продовжив Дем'ян з холодним виразом обличчя, зрозумівши її вагання по своєму, - не мусиш відповідати просто зараз.

- Дуже благородно з твого боку, - усміхнулася Надя, але очі зрадницьки заблищали. - і скільки ж в мене часу?

- А на коли тобі потрібен цей контракт? 

- Хм, то значить в мене необмежений час.

Вона заледве чула свій голос. Ба більше, навіть голос Дем'яна віддавав відлунням, наче вони знаходилися не в затишному кафе, а посеред великого порожнього приміщення. Раптом їй стало холодно та гаряче одночасно, від нерозуміння хотілося кричати й плакати, а від обурення - встати, вдарити й просто піти. Ні, їй не потрібен цей контракт, не такою ціною. 

- То, - мовила натягнуто, - якщо в мене є час подумати - віддай мої речі й на цьому можемо закінчити сьогоднішню нашу зустріч.

Дем'ян був шокованим, чомусь, коли пропонував їй таке, то очікував не менш емоційної відповіді чи навіть розмахувань кулачками. А вона виглядала й розмовляла так, наче чує подібні пропозиції мало не кожного дня. І тим самим ще більше підтвердила його сумніви. А ж була такою принциповою, впевненою у собі, цілеспрямованою... Невже все ілюзія?

- Ходімо!

Він мовив це хриплим, але впевненим голосом. Тоді витягнув грубу купюру та залишив на столі й, не чекаючи Надю, пішов до виходу. Машина знаходилася зовсім близько, тому Надя доволі швидко забрала з неї свої документи та шолом. Але, поки йшла, то шлях здавався надто довгим, думки надто обтяжливими, а Дем'ян - надто пихатим. Вона відійшла на декілька кроків, а тоді різко розвернулася.

- Я тут подумала, для чого так довго чекати на мою відповідь, якщо я вже знаю її, - мовила привітно та підійшла зовсім близько.

- Та невже? - Дем'ян вигнув запитально брови й зосереджено спостерігав за її обличчям.

- Так, - не менш привітно закивала Надя, а тоді замахнулася і з всієї сили дала йому ляпаса.

Він несподіванки Дем'яна відхилило трохи назад і він одразу ж приклав руку до розпашілої щоки, щоб потерти її.

- Ти козел! - Надя зімкнула долоньку, якою щойно вдарила, в міцний кулак. Чорні очі заблищали, але вона проковтнула тугий клубок і продовжила, - думав, я погоджуся? Я хоч раз дала тобі привід подумати, що згодна на все заради цього чортового контракту? Я тебе спокушала? Загравала з тобою? Я безліч разів просила вислухати мої пропозиції, просто переглянути проєкт, який навіть сьогодні прихопила, - для підтвердження помахала перед його очима текою з документами. - Тобі мало твоїх дівчат, яких ти змінюєш, мов набридливий одяг? Немає з ким розважитися? Одну ніч... Пихатий, самозакоханий бовдур.

І ще багато чого роїлося в цю мить у неї на язику, але горло почали душити та стискати невидимі лещата, очі загрозливо защипали й вона не могла та не бажала більше стримуватися. Не чекаючи відповіді, побігла до свого мотоцикла, одягнула швидко шолома та чкурнула з місця так, наче втікала від погоні. Хоча Дем'ян і не думав за нею гнатися. Вона мчала напівпорожніми вихідними вулицями міста й сльози образи текли щоками. Надя рідко дозволяла собі плакати. Навіть у дитинстві, коли поранилася чи забилася, то не ревіла так. Не розуміла, що саме її так образило. Запропонував би їй подібне для прикладу В'ячеслав, то вона лише б послала його кудись якомога далі.

А з уст Дем'яна це звучало для неї, мов ляпас. Такого приниження давно не відчувала. Що вона зробила не так? Чим саме змусила його так думати про себе? Невже з самого початку чоловік і не думав розглядати цей контракт? Думки розтискали голову, сльози продовжували текти, а душа здавалася зовсім порожньою. Дівчина під'їхала до будинку Віталіни, бо не могла з'явитися у такому стані вдома. Та й, як ніколи, потрібно, щоб хтось вислухав її.

Вона набрала номер подруги, але Віта не одразу відповіла:

- Привіт, Надін, щось термінове? Бо у мене клієнт.

- Ой, я забула, що ти сьогодні працюєш, - зітхнула Надя, намагаючись приховати розчарування у голосі.

- Що сталося?

- Можемо зустрітися пізніше? 

- У тебе такий голос, наче хтось помер, - відповіла Віталіна, - приїзди до мене через годину. Я скоро буду!

- Віто, не потрібно... я почекаю, - намагалася заперечити Надя.

- Я сказала - через годину!

От чому не можна зустріти чоловіка з характером Віталіни - такого ж турботливого, розуміючого, а коли потрібно - наполегливого? Надя усміхнулася своїм думкам, а тоді злізла з байка та підійшла до лавочки неподалік від будинку подруги.