Глава 13. Ти також винен

Дем'ян вигнув скептично брови та промовчав, а тоді й зовсім розвернувся та пішов до свого авто, залишивши Надю розгубленою і пригніченою. Заради цього виразу обличчя був готовий хоч увесь день вдавати, що зовсім нічого не розуміє німецькою. Ця тендітна нахаба настільки увійшла в кураж, що не помічала ні його обурливої поведінки на окремі фрази, ні його глузливого тону, коли вловлював її насмішки. 

Чоловік зайняв місце за кермом та під'їхав мало не до самого входу в ресторан, біля якого продовжувала стояти Надя. Її здивування змінилося на обурення, губи стиснулися в тонку лінію, а тендітні долоньки зімкнулися в кулачки. Ох, Дем'ян був просто впевнений, що в гніві вона надзвичайна та ще привабливіша. Ще тоді, коли вперше побачив її, то зрозумів, що вона не схожа на типових дівчат.

Надя спостерігала, як його авто зупинилося, але не спішила сідати в нього. Розуміла, що не варто чекати персонального запрошення, але ніяк не могла вгамувати свої емоції. Насправді найбільше зі всіх почуттів її переповнював сором за все сказане. Але винуватила не лише себе. Дем'ян же міг хоч натякнути на те, що зрозумів почуте. Але  ж втікати чи уникати когось - також не про неї. Тому взяла себе в руки, засунула емоції кудись подалі й з гордо піднятою головою пройшла до автомобіля.

Дем'ян спостерігав за її ходою, тоді щиро усміхнувся та легенько похитав голово.

- Їй Богу, королева Англії, - пробурмотів собі під ніс.

Дверцята відчинилася і Надя впевнено зайняла пасажирське місце. Вона уникала прямого зорового контакту, й ладна була дивитися куди завгодно, тільки б не на Дем'яна. Почувалася так, наче програла не одну, а одразу декілька партій в "суху".

- Для чого тобі перекладач, якщо ти все розумієш? - швидко протараторила.

- Я не казав, що все розумію.

- А як тоді ти знав,  про що ми говорили там з німцями? Чи, можливо, ти телепат?

Груди Наді високо підіймалися від обурення, чорні брови хмурилися. Вона була водночас здивованою, але й не менш злою, бо навіть тоді, коли все очевидно, то він намагається викрутитися і виставити її ідіоткою.

- Я розумію німецьку, але не досконало. Говорити мені зовсім важко. Саме тому на переговори завжди беру перекладача, бо бізнес не терпить промовок чи недомовок, - Дем'ян виїхав на дорогу, а тоді продовжив, - я не можу дозволити собі щось прогавити. Тим більше ділова мова набагато складніша від простої розмовної. І я зовсім не заперечував, що знаю трішки німецьку. А куди ж подівся твій грайливий настрій?

Він на мить повернув голову до Наді, вигнувши брови й щиро усміхаючись.

З цього виразу обличчя було явно зрозуміло, що Дем'ян не злився і зовсім не обурювався. Навпаки - його забавляла дана ситуація і приносила задоволення. Йому подобався цей сором'язливий стан Наді, в якому вона із всіх сил намагається показати, що тримається. Він відчував до неї дивний потяг, наче невидимі сили не дають йому просто так її відпустити. Раптом зрозумів, що навмисне уповільнив темп автомобіля та почав кружляти довшими дорогами, щоб розтягнути мить, коли вони з нею наодинці. 

- Але ти також винен у тому, що сталося, - впевнено заявила Надя, наче нарешті виголосила свій вирок йому й разом з тим відпустила те, що муляло совість.

- Звісно.

- Ти міг хоч якось натякнути на те, що розумієш Йогана чи Дітріха.

- Безперечно.

- Натомість сидів і мовчав, - продовжила вже тихіше Надя, - й удавав неандертальця.

- Моїй поведінці немає виправдання.

- Ох, ну чому з тобою так важко? - зітхнула вона, - чому ти нічого не заперечуєш?

- А ти хочеш, щоб я посперечався? 

- Хочу!

- Ми посперечаємося, - промовив хриплувато, - але в іншому місці й зовсім при інших обставинах. І я навіть дам тобі відчуття, що ти управляєш ситуацією.

- Ти серйозно?

Дем'ян весело хмикнув, тоді знову перевів погляд на хижу пантеру й помітив, як смагляві щічки спалахнули ледь помітним рум'янцем. Збентежилася. Значить він на вірному шляху.

- Не знаю, що побудувала твоя шалена фантазія, а вона в тебе, як я розумію, не має меж, але я про роботу.

І ці слова повністю суперечили картинкам, що малювалися в його голові. Досі згадував пристрасний поцілунок з цією дівчиною в клубі. Тоді він хотів пограти з нею в її інтригуючі ігри, бо добре розумів, для кого вона розігрує цю виставу. Але в кінцевому результаті сам втрапив у свою ж пастку. З того вечора вона не виходила з голови ні на мить. Його цікавило про неї все, хотілося розгадувати та вишукувати недоліки, яких чимало в будь-якої пересічної людини. Але навіть зараз, коли вона добру половину дня відверто виставляла його посміховиськом, знаходив у цьому щось наївне та миле. Наче упіймав маленьку дитину, яка покапризувала. І, як істинний дорослий, вдав, що не помітив цього. Та вона й ображалася, як дитина. Говорила те, що думала й зовсім не приховувала свого обурення.

Однак відчував до неї зовсім не дитячі почуття. Голова продовжувала вимальовувати продовження того вечора в клубі й відчув своє бажання, яке починало заважати спокійно сидіти. Захотів збентежити її, а натомість знову попався.

Тим часом вони під'їхали до його офісу, де Надя залишила свій автомобіль і Дем'ян зрозумів, що таки доведеться її відпустити. Поки що.