Глава 12. Все розуміти

Приміщення ресторану було просторим та світлим. Переважали бірюзові й молочні відтінки. Від цього заклад здавався свіжим та милував око відвідувачів. Надя йшла першою, однак не знала, за яким саме столом мають сидіти партнери Дем'яна, оскільки ресторан візуально розділявся арками на декілька зон. Але, коли побачила Йогана, який навіть піднявся зі свого крісла, щоб помахати рукою, то одразу ж поспішила до чоловіків. Дем'ян рухався повільно, але відчувала на спині палкий та зосереджений погляд.

- Надін, - звернувся до неї Йоган, хитро усміхаючись, - ми хвилювалися, що ви передумали продовжити наше знайомство.

- Ви всі чи хтось конкретно? – усміхнулася Надя.

Чоловік вказав рукою на місце поруч з ним і галантно відсунув крісло. Загалом компанія розмістилася за круглим столиком і Надя опинилася в центрі між двома зовсім різними чоловіками. Справа від неї сидів Йоган, а зліва – Дем’ян, який чомусь знову став напруженим, а вся безпосередність та легкість зникли з обличчя.

- Ми всі, - відповів загадково німець з хвостиком, - але найбільше виглядав вас я.

- Он як? – зітхнула Надя, - тоді нам не слід було затримуватися.

Вона побачила краєм ока, як Дем’ян уважно вслухався у їхні перешіптування. Здавалося, навіть затримав дихання, щоб не заважало чогось пропустити. А що саме боявся прогавити, не розуміла, бо ж і так спілкувалася з Йоганом німецькою.

Коли усім присутнім принесли обід, то Дем'ян почав закидати питаннями Йогана, тому вся невимушена бесіда іноземця з Надею звелася до того, що дівчина виступала посередником між чоловіками.

Пізніше оживилися і всі інші, в тому числі й Ігор, який узгодив з партнерами терміни підписання нових контрактів щодо розширення їхньої співпраці. Час від часу його доповнював Дем'ян, але Надя оцінила, на скільки делікатно та невимушено він уміє це робити. Цей сноб по суті поводився увічливо зі всіма, окрім неї. Хоча, що тут казати, при своїх потенційних партнерах, він і з нею був делікатним і тактовним. А як тільки залишалися наодинці, то відкривав усю свою суть. Однак, мусила визнати, що справжнім Дем'ян їй подобався набагато більше. "Подобався?" - повторила собі подумки Надя. Та ні, слова просто переплутала.

Після узгодження всіх формальностей розмова перелилася у більш неформальну течію. Чоловіки весело між собою гомоніли. Надя вміло перекладала, інколи кидала свої жартівливі репліки. Кожного разу, коли Йоган намагався перешіптуватися з Надею, його тут же питав щось Дем'ян та ще й удавав, що це надважливе запитання.

- Здається, я не дуже подобаюся вашому босу, - мовив Йоган, але цього разу не шепотів.

- Не хвилюйтеся, - похитала заперечно головою Надя, - йому ніхто не подобається.

- Що він сказав? - перепитав Дем'ян.

- Казав, що йому дуже сподобався цей ресторан, - на ходу придумувала Надя й давила в собі іронічні смішки, - я запевнила, що у нас всі такі.

- Ага, - підозріло відповів Дем'ян та надпив соку зі свого стакана.

- Йогане, - це вже до свого колеги звернувся Дітріх, - бачу, ти у захваті від цієї симпатичної дівчини?

- Думаю, це більше, ніж просто захват, - відповів Йоган, пожираючи очима Надю.

Але якщо у конференц-залі його погляд більше нагадував хтивість або ж зухвалість, то зараз він видався Наді щирим і доволі привітним.

- Ох, Дем'яне, забере він цю вашу подругу до себе в Німеччину.

Дем'ян повернув голову до Наді, яка ледь помітно усміхалася та вигнув запитально брови. Мовляв: "Ну ж бо, перекладай!"

- Ох, каже, що ти, здається, ревнуєш мене до Йогана.

Вона вимовила це й швидко прикусила губу. Бо бачити обличчя Демяна після цих слів було для неї суцільним задоволенням.

- Так і сказав? - мовив скептично Дем'ян, - дослівно? - побачивши від Наді щось схоже на кивок, продовжив, - то передай, що я страшенно ревнивий і нехай не забуває це.

Він вимовляв ці слова чітко та з серйозним виразом обличчя. Про ніякі смішки не могло йти й мови. Але Дем'ян не дивився на Дітріха чи на Йогана. Надя однозначно усвідомлювала, що ця репліка відносилася до неї. Вона прокашлялася, усмішка зникла з обличчя і дівчина звернулася до Дітріха:

- Наша величність каже, що це моя особиста справа - їхати кудись чи ні.

Німці ще більше оживилися за столом, а Дітріх й зовсім не приховував гучного сміху. Дем'ян повернув голову до Наді, на що отримав просто лаконічну відповідь:

- Я ж не винна, що сподобалася їм.

- Свята невинність, - пробурмотів собі під ніс Дем'ян і його кришталеві очі ще більше примружилися.

- Надін, - не припиняв своїх залицянь Йоган, - а що ви робите ввечері?

- Зазвичай? - мовила кокетливо Надя.

Звичайно, вона розуміла, до чого хилить цей іноземний альфа-самець, в якого в очах читалася незабутня ніч з нею, але навмисне блефувала та крутила відповіді, щоб уникнути прямоти. А ще поруч сидів Дем'ян, якого з кожним словом все більше дратувало щось, а їй це приносило неабияке задоволення.

- Конкретно сьогодні.

Обличчя Дітріха набуло серйозності, а розмови за столом раптом стишилися. Надя відчувала себе маленькою дівчинкою, яка перебуває на сцені шкільного театру й у цей час вся увага зосереджена на ній. А вона геть чисто забула всі завчені слова й намагається правдоподібно імпровізувати.