Глава 11. Дозволь мені так думати

Автомобіль Ігоря віддалявся і Надя з певною ностальгією дивилася йому вслід. Почувалася спійманою мишкою, за якою з хижою витримкою спостерігає великий чорний кіт, що знаходиться позаду. Крок вліво, чи вправо – він все одно упіймає. Дівчина повільно повернулася до нього на сто вісімдесят градусів і побачила, як Дем’ян, спершись на колону будівлі, склав руки на грудях та лінивим поглядом спостерігає за нею. 

- Що? - розвела руками Надя, вдаючи, що не розуміє його обурення, - міг би й подякувати.

- Подякувати? Я подякую, навіть не сумнівайся.

Його голос був роздратованим, але він вміло стримував емоції. Дем'ян повільною ходою почав підходити й Наді захотілося відступити. Натомість стояла на місці, немов приклеєна, й навіть не думала втікати. Вона випрямила спину, гордо задерла голову та склала руки на грудях у відповідь. 

Дем'ян дивився на Надю згори вниз і на мить завмер. Ця відьма прикувала до себе чорними магнетичними очима. І хоч була на голову нижчою, однак в ній не відчувалося слабкості чи зайвої жіночності. Вона нагадувала кішку, але дику, яку хотілося впіймати, а потім повільно й томливо приборкувати. Пухкі уста приковували увагу й чоловік перевів на них погляд. 

- Ти сам винен, - випалила Надя, прикусивши нижню губу.

- Справді? Сам винен? - вигнув скептично брову Дем'ян і в Наді виникло відчуття дежавю. Наче ця розмова вже була раніше. - Я тебе силоміць притягнув до свого офісу, змусив обманути охоронця в тому, що ти професійна перекладачка, а не шарлатанка. Тоді ще й підштовхнув втрутитися в мої переговори та поводитися так, наче ти там королева. А ще я змушував фліртувати тебе з цим Йоганом!

Груди Наді високо підіймалися, а між очима утворилася маленька морщинка. Вона хмурилася, злилася на нього та й на себе. Бо в його словах була частка правди. Через свою злість і норов вона й не подумала, чим це все може закінчитися. Та й зараз її не сильно мучило сумління від того, що сталося. Бо ж переговори минули успішно й ніхто нікого не підвів. А здаватися і визнавати свою слабкість - не про неї.

- Ти не залишив мені вибору.

- Вибір, як і шляхи досягнення цілей, є завжди, а ти просто розпещене, багате дівчисько, яке звикло отримувати все, що забажає і не бачить кордонів!

Після цих слів він просто розвернувся та пішов на парковку, очевидно до свого автомобіля. Надя стиснула міцно кулаки, заплющила очі й застогнала від безпорадності. Бігти за ним означало показати свою слабкість, а мовчки покинути це місце не бажала, бо таким чином ще більше віддалить його від себе. Виникло бажання піти до свого авто й самостійно дістатися до ресторану, але ж вона навіть назви не знала.

Почувся приглушений звук двигуна і зовсім поруч зупинився білий позашляховик. У дверцятах опустилося тоноване скло й на місці водія сидів Дем'ян.

- Ваша величносте, - звернувся до неї іронічно чоловік, зобразивши зухвалий поклін головою, - чи не погодилися б ви потішити мене своєю присутністю в цій скромній старомодній кареті?

Надя стримала смішки, які так і рвалися з горла, а тоді повільно сіла в автомобіль. Цей чоловік нагадував хамелеона, який разом з кольором шкіри міняє настрій. Щойно злився, зараз же іронізує і вона не розуміла де він справжній та щирий, а де цинічний і лицемірний. Кожна зустріч з ним була для неї американською гіркою і не тямила, якого саме повороту від нього чекати - польоту до неба чи падіння до самого низу.

Вони їхали мовчки декілька хвилин, поки Надя сама не заговорила.

- Якщо моя присутність тебе настільки дратує, то чого ти береш мене зі собою на цей діловий обід?

- Все просто - я не знаю, як пояснити партнерам, чому ти в останню хвилину передумала з ними обідати.

- Я передумала?

Він знову розбурхав у ній полум'я протиріч всередині. Ще кілька митей тому його іронія хоч трохи згладила конфлікт і бурю між ними. А виявилося, що він просто вгамував свої емоції та зачинив їх десь далеко на тисячі замків. 

- Не можу ж я їм сказати, що ти справжнісінька аферистка, - спокійно відповів Дем'ян, продовжуючи слідкувати за дорогою.

- А чого аферистка? - мало не кричала Надя і повернулася всім корпусом до нього, на скільки дозволяв пас безпеки, - я погано перекладала? Чи у мене не така вимова? Чи що не так? Ти справжнісінький сноб! І дикун!

Вона різко розвернулася до вікна та склала руки на грудях. Всередині утворився тайфун і вона зовсім не бажала його заспокоювати. Єдине бажання, яке виникло - застосувати свою майстерність з курсів самооборони та зламати цьому пихатому, зарозумілому та цинічному павичу носа. Але ж вона дівчинка, а дівчатка так не роблять. Принаймні, поки їх самих не зачепити.

Вони зупинилися в заторі й Дем'ян гучно розсміявся. Це було настільки неочікувано, що вся злість Наді притупилася і вона різко розвернула до нього голову, щоб впевнитися чи не божевільний він.

- Сноб? Дикун? - повторив її слова.

- А що не так? Ти ж не соромишся висловлювати свою суб'єктивну думку про мене, - Надя розвела руками, наче це настільки очевидно, - тобі ніколи не говорили таких компліментів твої численні дівчата? 

- Ти слідкувала за моїми дівчатами? 

Голос Дем'яна набув дитячого азарту, а сірий погляд прояснився, як небо після багатоденної хмарності. Він і досі не міг зрозуміти своїх відчуттів до цієї дівчини. З першої ж зустрічі вона здалася йому зухвалою та розпещеною дівчинкою багатих батьків. Хоч і не був з ними знайомий, однак її гонор говорив сам за себе. Надя то дратувала його, що хотілося придушити, то дивувала своїми наступними репліками, то спокушала й манила торкнутися її. При чому поводила себе природньо й зовсім не намагалася спокусити чи привернути до себе увагу. Та їй це й не потрібне. Дем'ян стовідсотково впевнений, що навіть серед натовпу, стоячи мовчки, вона б виділялася найбільше.