Глава 10. Німці

Наступного дня Надя почувала себе напрочуд бадьорою та енергійною. Вона й досі злилася на Дем’яна за показове ігнорування її персони, але все ж таки з нетерпінням чекала зустрічі з цим чоловіком. Могла скільки завгодно твердити собі, що хоче глянути на його здивовану фізіономію, однак десь глибоко в душі усвідомлювала, що її манить до нього, хоч і всіма силами опиралася цим відчуттям.

Годинник показував десяту ранку, коли її авто під’їхало до невисокої, але доволі масштабної за площею будівлі. Саме тут знаходилося офісне приміщення компанії Старлецького, склади ж розмістилися на окраїні міста. Вона декілька хвилин спостерігала через лобове скло за працівниками й простими перехожими, які заходили та виходили з будівлі, а тоді вийшла й впевненими кроками направилася до входу.

Сьогодні збиралася вразити усіх не лише неочікуваною появою, але й приголомшливим зовнішнім виглядом. Тому одягнула класичні штани бордового відтінку зі завищеною талією та молочну шовкову блузу, яка відтіняла смагляву шкіру. Своє густе смоляне волосся зібрала у високий хвіст, залишивши кілька вільних локонів, що спадали на обличчя та шию. Легкий літній макіяж зробив виразнішими очі й акцентував на пухких устах, підкреслених бордовою помадою.

У холі її зустрів прискіпливий погляд охоронця і вона зрозуміла, що потрібно вигадати щось або ж таки зателефонувати Дем’яну, щоб її пропустили далі. Але чи то обставини так склалися, чи сама доля почала допомагати в її авантюрі, бо сивоволосий охоронець сам розпочав діалог.

- Ви, мабуть, перекладач? Бо там вас уже зачекалися німці.

- Німці? – звела здивовано брови Надя, але її уста повільно піднялися в усмішці, що нагадувала чеширського кота.

- Так.

- То давайте пропуск, чи що там у вас потрібно?

Чоловік швидко видав Наді бейджик, який вона одразу ж показово почепила собі на шию. Він коротко розповів, куди йти, та ще й попросив поквапитися, бо й так чекають. Рівно через дві хвилини Надя стукала у двері конференц-залу, звідки долинали чоловічі голоси та смішки. Вона зайшла, начепивши на обличчя найпривітнішу посмішку, на яку тільки була спроможна. Її зустріли п’ять чоловічих поглядів, але, якщо троє з них виявляли щирий захват, то в інших двох проглядалося здивування. Ігор, заступник Дем’яна, був шокованим, але якимось надто пасивним. Дем’ян же нахмурив брови, губи стиснулися в тонку лінію, а сірі очі пропалювали наскрізь.

Дівчина повернула голову до незнайомців і звернулася до них німецькою з дуже гарною вимовою. Чоловіки одразу ж оживилися та відповіли на привітання.  Надя обійшла довгий скляний стіл і зайняла місце біля Дем’яна, бо якщо й бісити його, то тільки зовсім близько.

- Що ти тут робиш? – прошипів ледь чутно, - і що вони сказали?

- Що у тебе дуже чарівний перекладач.

Дем’ян перевів погляд на своїх гостей і помітив, як один з них пожирає Надю, зовсім не соромлячись присутніх. А ця дияволиця усміхається йому так, наче готова вже й негайно з ним усамітнитися. Він злився, але не міг показати цього своїм партнерам, хотів вивести цю спокусливу нахабу у свій кабінет та добряче покарати за те, що втрутилася в його особистий простір, однак на них продовжували дивитися всі присутні й він витиснув щось схоже на усмішку. Його рука опустилася під стіл та стиснула коліно Наді, яка тут же здригнулася, але не подала й краплинки збентеження.

- Якщо ти провалиш ці переговори, то про ніяку співпрацю з «Промінь-БУД» не може бути й мови, - прошепотів їй на вушко.

Дем’ян бачив, як від цих слів вона ще більше напружилася, а на тоненькій шиї шкіра вкрилася ледь помітними сиротами. Йому подобалося її лякати, тримати в певному напруженні та слухати наступні випали з принадливого ротика. Надя поки що була для нього повною загадкою, яку дуже хотілося збагнути.  Він чітко бачив її хвилювання, але ззовні дівчина трималася краще багатьох чоловіків. І якою б тендітною та юною не виглядала, чорні очі випромінювали неабияку силу та норовливий характер. Її хотілося приборкувати, карати…зрештою все потім.

- Я поводитимуся чемно та сумлінно, - відповіла йому двояко пустотливим тоном ця фурія.

- І не лише зараз.

Пробурмотів собі під ніс, але по виразу обличчя Надії, зрозумів, що вона все добре розчула. Його рука й досі стискала коліно під столом, але перед тим, як відпустити, легенько погладив і тільки після цього прибрав долоню. Бачив, як Надя полегшено видихнула, й це хоч трохи підняло настрій. Якщо не може нічого зробити прямо зараз і мусить удавати приязність, то хоча б таким способом відіграється.

А далі почалися довгі та нудні переговори з його німецькими партнерами. Ще рік тому він розпочав з ними доволі успішну співпрацю і зараз намагалися обговорити про розширення об’ємів. Гнітило  те, що тепер за її допомогу, якої, між іншим, зовсім не просив, змушений йти на поступки. А ще вона ж зараз взнає всі умови, ціни та бонуси їхньої співпраці, а пізніше вміло цим маніпулюватиме.

Німецька Наді вражала, і хоч сам теж непогано її знав, але говорив таки натягнуто. Саме тому на всі їхні зустрічі наймав професійного перекладача, щоб не проґавити жодного незнайомого слова й почуватися комфортніше.

Двоє з його гостей поводилися стримано й вели ділову розмову. Дітріх – темноволосий чоловік сорока років зі зеленими примруженими очима, який сидів по центру трійці, уважно слухав усе те, що йому перекладала Надя, і явно був зацікавленим у тих умовах, які пропонував йому Дем’ян. Інший – Гайнц – виглядав старшим. Його світле волосся майже повністю вкрилося сивиною і здалеку здавалося попелястого відтінку, карі очі ховалися за скельцями окулярів, а тонкі губи свідчили про суворий характер. В основному він мовчав, але інколи кидав влучні репліки або ж заперечення.