Глава 9. Переговори (не) по запису

Надя змовчала, не знала, звідки взялися сили просто не промовити жодного слова. В якусь секунду зрозуміла, що не важливо, які слова насправді скаже. Бо уїдливе та іронічне він сприйме, як комплімент, а щось просте та щире, як її слабкість. Відвернувши погляд, вдала, що цей поцілунок зовсім не збентежив. Надя обійшла Дем’яна, який більше не усміхався, і вмостилася на своє високе крісло. Вона досі відчувала на собі його оцінювальний та прискіпливий погляд, але починала до нього звикати. Тіло перестало тремтіти, а звична витримка повернулася до неї.

Вона спостерігала за своєю подругою і її новим кавалером. Обоє весело танцювали й Віталіна при цьому світилася від щастя. Час від часу Ярема нахилявся, щось шепотів їй на вушко і рудій це явно подобалося. Надя уважно слідкувала за рухами чоловіка й зрозуміла, що він поводиться з нею зовсім не нахабно, а доволі бережно та ласкаво. Ярема постійно утримував її за руку або ж талію і не залишав ні на секунду. Надя добре розбиралася в людях і могла з упевненістю сказати, що він справді захопився Вітою. Але от, з якими намірами, повинна ще з’ясувати.

- Надь, ти чого така кисла? – підійшла до неї Віталіна, тримаючись за руку Яреми.

- Здається, їй не до вподоби моя компанія, - мовив іронічно Дем’ян.

- Та чому ж? – Надя подивилася на нього через плече та вичавила зі себе фальшиву посмішку, - я у захваті.

- Невже ти встиг образити цю милу особу? – засміявся Ярема й легенько штовхнув друга.

- Щоб вона образилася, навіть старатися не потрібно.

- Так, тому навіть не старайся, - швидко випалила Надя, чим здивувала усіх трьох. А тоді звернулася до Віталіни, - я хочу додому, підвезти тебе?

Побачила в очах своєї подруги легке розчарування, але втрутився Ярема.

- Не хвилюйся, я подбаю про неї.

Надя перевела погляд на його руку, яка нахабно оповила талію Віталіни, тоді глянула в сині блакиті, які блищали від щастя, і важко видихнула.

- Я залишуся, викличу собі таксі, а завтра зателефоную тобі. - Віталіна нахилилася та поцілувала Надю в щічку.

- Напиши, як тільки приїдеш додому. Не чекай до завтра.

Надя попрощалася з Вітою та Яремою, а тоді повернула голову до Дем’яна й ледь чутно викрикнула «Бувай». Тоді швидкою ходою попрямувала до виходу, але ступила лише декілька кроків, а після цього різко розвернулася і знову підійшла до Дем’яна, встала на пальчики та дотягнулася до його вуха:

- Дякую, що підіграв. Спочатку я хвилювалася, бо думала, що ти не зрозумієш мого вчинку, але ти здивував і вчасно зрозумів, як потрібно діяти.

Не чекаючи його реакції, швидко розвернулася та направилася геть. Вона відчувала дошкульний погляд на спині й на обличчі з’явилася ідіотська самовдоволена посмішка.

Надя приїхала додому, коли не було ще й дванадцятої ночі, побачила в кабінеті свого батька світло й вирішила заглянути до нього. Чоловік сидів за своїм дубовим столом, клацаючи щось на моніторі комп’ютера. Рукава темно-синьої сорочки були закоченими, верхні ґудзики розстебнутими, волосся розтріпаним, але навіть такий вигляд пасував цьому чоловікові. Він почув, як відчинилися двері, й на мить підняв голову та застиг:

- Це по твоєму «буду пізно»?

- Втомилася, - злукавила Надя.

- Це щось новеньке.

Вона підійшла ближче та сіла навпроти, заклавши ногу на ногу.

- Розкажи мені все, що знаєш про цього Дем’яна, - мовила спокійним тоном і поставила сумочку біля свого крісла на підлогу, даючи зрозуміти, що без потрібної інформації звідти не піде.

- Думаєш, я можу розповісти щось нове?

Юрій відкинувся на спинку свого крісла, а тоді склав руки на грудях. Він обожнював говорити з донькою загадками або ж недоговорювати до кінця і не припиняв захоплюватися проникливістю Наді. Вона прекрасно відчувала настрій інших, вміло маніпулювала емоціями та витягувала саме те, що хотіла знати. Однак це інколи лякало. Бо, не зважаючи на те, що Юрій з Вірою старалися виховувати своїх дітей в любові та з турботою, все ж дівчина була вразливою і Юрій боявся, щоб вона не зловжила цим. Як свого часу зробив це він.

- Думаю, що ти про нього знаєш більше, ніж він сам, - мовила впевнено, - бо, якщо ні, то ти мене дуже здивуєш.

- Надь, от справді, немає там за що зачепитися. Старлецький по суті зробив себе сам. Без допомоги та багатих родичів. І навіть без всякого криміналу. Просто є в ньому ця жилка бізнесу.

- Як в тебе, - швидко випалила Надя.

- Якби ж то, - хмикнув з іронією чоловік. – В його роках я не був таким чесним та справедливим.

- Я б сказала, що він пихатий і дуже зарозумілий.

- Надю, ти не мусиш довести цю справу до кінця. Якщо буде важко, або ж він впреться, як осел, то просто відступимо.

- Серйозно? – вигнула брови Надя, - відступимо?

Надя вхопилася на ноги та дивилася на свого батька, наче він божевільний. Її темні очі палали, мов запечене вугілля, яке роздражнили, підкидаючи жару. Вона явно не збиралася здаватися, а тільки достатньо розпалилася. А ситуація, що склалася в клубі, додала впевненості в тому, що цього самовпевненого та самозакоханого павича потрібно поставити на місце. І чим скоріше, тим краще.