Глава 8. Викластися на повну

Дем’ян прослідкував за поглядом Наді та легенько повернув голову назад. Одразу ж зрозумів її ошелешеність, бо побачив там В’ячеслава. Чоловік сперся об стіну неподалік входу та, примруживши очі, уважно оглядав приміщення і присутніх. Він явно зайшов не просто розважитися сюди, а цілеспрямовано когось шукав.

- Бачу ти рада бачити тут свого колегу? – з іронією спитав Дем’ян.

- Шаленію від щастя, - широко усміхнулася дівчина й опустила голову, а тоді ще й загорнула на обличчя жмут волосся, щоб заховатися.

- Підемо привітаємося? – продовжував знущатися Дем’ян.

- Тобі потрібно – ти й вітайся.

Надя прошипіла це, а тоді різко встала, вхопила сумочку та пішла до вбиральні. Забагато несподіванок, як для спокійного п’ятничного вечора. Думала, приїде з Віталіною до клубу, розважиться, повеселиться, можливо, навіть потанцює та приїде знесилена додому. Але ж ні, спочатку виявилося, що Дем’ян - друг цього Яреми, а слідом ще й В’ячеслав сюди припхався.

Опинившись наодинці, сперлася руками об раковину в жіночому туалеті та байдуже оглядала своє зображення. У темному амплуа та зі смоляним кольором волосся нагадувала солістку рок-гурту. В голові роїлося безліч думок, але жодна з них не підказувала, як уникнути зустрічі з цим В’ячеславом. Покинути Віталіну та просто втекти не могла, та й постійно губитися у натовпі чи ховатися – теж не варіант. Вирішила показатися цьому чоловікові, але змусити раз і назавжди забути про неї. Поки не знала, як саме це зробить, тому вирішила діяти від обставин.

Коли через десять хвилин Надя повернулася, то її місце все ще залишалося вільним, а Дем’ян продовжував сидіти на сусідньому стільці. Віталіна з Яремою встигли повернутися і всі втрьох над чимось сміялися. Кроки Наді уповільнилися, коли побачила щиру усмішку Дем’яна. Його обличчя при цьому виглядало теплішим, а сірі очі у відблисках клубного світла сяяли новими вогниками. Такий чоловік заворожував ще більше, бо від нього продовжувало віяти таємничістю, але разом з тим манив до себе дивний жар, що утворювався між ними.

- Надю, - почула вона біля вуха знайомий голос, а слідом за ним відчула на талії легкий дотик руки. – Яка несподіванка. Не знав, що ви полюбляєте цей клуб.

Дівчина не була впевнена, що В’ячеслав не помітив тут Дем’яна, але чомусь зовсім не бажала, щоб бачив їх разом в одній компанії. Вона кинула свою сумочку на підлогу трохи далі від своїх ніг і таким чином швидко обійшла В’ячеслава, щоб змусити чоловіка повернутися на сто вісімдесят градусів, тобто спиною до Віталіни й чоловіків.

- Ой, я така незграбна, - мовила винувато та швидко підняла сумочку, поки цього не зробив В’ячеслав.

- Як на мене, - підійшов ближче чоловік, - ви доволі граційна та зграбна. А це, - кивнув на сумочку, яку Надя тримала так міцно, наче боялася, що вкрадуть, - чиста випадковість.

Надя прикусила нижню губу, намагалася пропустити мимо вух його примітивний комплімент, а тоді привітно усміхнулася.

- А для мене це зовсім не несподіванка. Ви підслухали мою розмову й приїхали сюди. Не розумію тільки для чого.

- Справді не розумієте? – В’ячеслав хижо усміхнувся та загорнув чорне пасмо волосся, що прикривало її щоку. – Дивно, така розсудлива, спостережлива, догадлива…

Від його жесту щока Наді покрилася неприємними сиротами, а волосся стало наелектризованим. І наче не говорив нічого образливого, дотики були легкими й зовсім не нахабними, але його тиск дратував. Він явно хотів її, але поводився стримано, тиснув і водночас не порушував особистий простір, але залишатися з ним наодинці бодай на декілька хвилин з кожним днем не хотілося все більше.

- Та й ви не виглядаєте нерозсудливим чи неспостережливим.

- Не зрозумів.

- А що тут розуміти? Потрібно бачити.

Через плече В’ячеслава Надя побачила, що Віталіна з Яремою знову пішли танцювати, а Дем’ян сперся об барну стійку та спостерігає за танцюючими. У голові одразу ж виник божевільний план й дівчина поспішила його втілити. Впевненою ходою підійшла до Дем’яна та встала зовсім близько. Тоді потягнулася на пальчиках до чоловіка, а рукою накрила колючу щоку, тим самим закриваючи частково його обличчя від В’ячеслава.

В сірих очах стояли тисячі запитань і здивування в тому числі. Але він зовсім не заперечував, стояв, не рухався і чекав, що ж буде далі. Дівчина ще скоротила між ними відстань, краєм ока спостерігаючи за нав’язливим колегою. Побачила, що той продовжує уважно спостерігати й ледь відчутно торкнулася гарячих уст Дем’яна. Її серце завмерло, а дихання зупинилося. Дем’ян не заплющував очі й не робив жодних рухів, стояв наче манекен на вітрині та закликав робити з ним все, що завгодно. Надя відсторонилася на кілька міліметрів і біля самих губ прошепотіла:

- Так треба, ще трішки…

 І хоч через гучну музику нічого не було чутно, але все легко читалося на устах. Дем’ян примружив очі, тоді підняв руку та накрив її долоню, яка й досі зігрівала щоку. Надя знову ледь відчутно торкнулася губ, а тоді обережно виглянула з-за його плеча й побачила, що В’ячеслава там більше не було. Дівчина переможно усміхнулася, а тоді вирвала свою руку та відійшла у пів кроку, хотіла повернутися та вийти на вулицю, але Дем’ян не дозволив, вхопив її за долоню та різко притягнув до себе. Вільною рукою дівчина вперлася об міцні груди, а біля вушка почула оксамитовий голос, що перекрикував гучну музику: