Глава 7. Вляпатися

Їдучи додому, Надя почувала себе так, наче з неї вичавили весь ентузіазм та енергію. Близько сорока хвилин вони з Юрієм розмовляли про цю співпрацю. Батько пояснив їй всі нюанси, вигоди та втрати для обох компаній. Як виявилося, нічого надто складного між рядками батько не пропонував цьому Дем’яну.

Юрій хотів підписати обидві угоди, щоб в першій він залежав від Дем’яна, а другою прив’язати його до себе, так би мовити, для страховки. Бо планував майже весь матеріал закупляти в цього постачальника і це було дуже ризиковано. В будь-який момент цей постачальник монополіст може припинити співпрацю або ж диктувати свої умови й тоді Юрій залишиться біля розбитого корита. А ще головною метою, власне заради чого все це затіялося, було суттєве зниження запропонованої ціни на будматеріали, на що Старлецький нізащо не бажав погоджуватися.

За другим проєктом вигоду отримували обоє, але тут вже Старлецький залежав від Баєровського. В цьому питанні Надя вирішила не заглиблюватися, бо як зрозуміла – його все одно потрібно переробляти, при чому з Дем’яном, бо інакше нічого не вийде.

Всі наступні дні до п’ятниці вона уважно вивчала угоди, всі умови, все занотовувала. Окремо прописувала свої пропозиції, коли взнавала щось нове та заперечливе, то перекреслювала всі попередні ідеї. Коли годинник показав шосту, то зібрала всі свої дослідження в сумку та попрямувала до ліфта. Їй зателефонувала Віталіна й Надя трохи оживилася.

- Привіт, Надін, - подруга заговорила через ніс, додавши французького акценту, чим розсмішила Надю.

- Привіт, рижику, як справи?

Тим часом під’їхав ліфт і біля неї тут же опинився В’ячеслав. І хоч його компанія страшенно дратувала, але зараз почувалася не такою самотньою, бо спілкувалася телефоном. Вона старалася говорити тихіше, але в тихій маленькій кабінці все одно було чутно тільки її голос.

- Чудово, ти готова?

- До чого готова? – щиро здивувалася Надя.

- Знущаєшся? Ми ж в клуб сьогодні, розважимося.

- Я справді забула… А ще я дуже втомилася…

- Що? Ти втомилася? Не сміши мене, заїдеш за мною о дев’ятій.

- Я так розумію, - скривилася Надя, - заперечень не приймається? В який хоч клуб?

Ліфт зупинився і вона швидкими кроками вийшла першою. В’ячеслав уважно спостерігав услід, а тоді пішов за нею.

- У Мілавіцу, - відповіла Віталіна.

- Не люблю я цю Мілавіцу, - голосніше, ніж потрібно мовила Надя.

- Нічого не знаю, все. Я чекаю.

Насправді Надя ніколи не була тихою та спокійною дівчиною, але цей тиждень і морально, і фізично видався надто важким для неї. Сьогодні, як ніколи, хотілося поринути в гарячу ванну, довго у ній ніжитися, а завтра прокинутися з новими силами. Але ж Віталіна це святе, та й не могла відпустити подругу з малознайомим чоловіком саму вночі. Тому, приїхавши додому, швидко повечеряла з рідними, а тоді пішла одягатися.

Вона одягнула чорні джинси з високою лінією талії, темно-синій топ та шкіряну косуху. На ноги взула чорні кросівки й після ділового офісного одягу почувалася найщасливішою у світі. Надя попередила батьків, що буде пізно, й вирушила до гаража. Спочатку підійшла до свого чорного байка, яким дуже дорожила. Вона купила його три роки тому за власні кошти, які заробила підробітками в Німеччині.

Чорний метал виблискував під світлом лампи й дівчина не втрималася – провела рукою по блискучій поверхні та вмостилася на сидіння. Виникло бажання їхати до клубу на ньому, але вчасно згадала про Віталіну. Її рудоволоса подружка обожнювала гламурні сукні, тому обіцяла собі обов’язково покататися на ньому завтра. Надя сіла за кермо свого авто й через тридцять хвилин чекала під будинком Віталіни.

- Привіт!

Віта сіла поруч на пасажирське сидіння й Надя демонстративно оглянула її, присвиснувши. Струнку фігуру підкреслювала коричнева сукня з екошкіри, на ногах красувалися чорні босоніжки на високих каблуках. Своє коротке волосся  Віта вклала кучерями на одну сторону, а очі виділила ніжним макіяжем. Водночас виглядала спокусливою дияволицею та невинною овечкою з ангельським обличчям.

- Вав, ну ти даєш, - похитала головою Надя, - надіюся, цьому Яремі не доведеться викликати швидку допомогу.

- Не хвилюйся, - Віта глянула в маленьке дзеркальце на себе та додала, - я його сама реанімую.

- Хто б сумнівався, - розсміялася Надя.

Дівчата під’їхали до відомого нічного клубу, біля якого встигла вишикуватися невелика черга. Надя припаркувала автівку й обоє рушили до входу. У приміщенні лунала ритмічна музика, від самого входу вздовж всієї стіни тягнулася барна стійка з декількома барменами. З протилежного боку розташувалася сцена. По периметру залу було безліч столів різного розміру, за якими сиділи як поодинокі, так і групи людей. Червоно-чорні відтінки інтер’єру ще більше запалювали й надихали до нічних розваг.

- Надь, тобі, як завжди? – моргнула Віталіна, коли обоє зайняли вільні місця біля барної стійки, - секс на пляжі, тільки без пляжу? Чи навпаки, пляж без сексу?

Це безглузде порівняння розсмішило Надю і вона поцілувала Віту в щічку, а тоді ще й міцно обійняла. Хлопці, що стояли неподалік підозріло оглянули дівчат. Можливо, подумали, що вони нетрадиційної орієнтації.