Глава 5. Навіть не думай

Надя повернулася до Макса й разом вони пішли до будівлі офісу. Після розмови з В’ячеславом залишився неприємний осад, а на руці досі відчувала його дотик. Не те щоб він був надто неприємним їй, але відкритий прояв уваги до її персони при першому ж дні знайомства насторожував. А ще це запрошення на вечерю дуже здивувало.

- Ти вже познайомилася з В’ячеславом?

- Що? – голос Макса вивів з роздумів, - так, випадково.

- Можливо, я лізу не у свою справу, але будь з ним обережною.

Макс говорив серйозно, але лаконічно. Мабуть, не хотів сказати нічого зайвого, але й не застерегти її не міг.

- Не хвилюйся, не така я вже й беззахисна дівчинка та й, думаю, після того, що я відповіла йому – В’ячеслав більше до мене  не підійде навіть.

- І що ж ти відповіла? – усміхнувся Макс, відкриваючи перед нею двері приміщення.

- Що мій коханий чоловік дуже ревнує, коли я вечорами затримуюся на роботі або ж вечеряю невідомо з ким.

- В тебе є чоловік? – вигнув брови Макс

- Ох, вдаймо, що є.

- Як скажеш. Можливо, так навіть краще.

Після обіду час почав летіти ще скоріше. За весь день Надя так і не бачила батька. Макс постійно щось делегував їй, а, коли запитувала, то терпеливо все пояснював. У неї було декілька зауважень до переглянутих проєктів і керівник обіцяв поговорити з нею про це наступного дня. Близько шостої вирішила все ж зайти до Юрія, щоб більше дізнатися про умови, на яких він бажає працювати з цим Дем’яном. Секретарки на місці не було, але вона добре знала, що вона працює з восьмої ранку до сімнадцятої години.

Дівчина обережно постукала у двері й одразу їх відчинила. Юрій сидів на своєму робочому місці, а навпроти нього – В’ячеслав, який активно жестикулював та щось пояснював. Дівчина легенько усміхнулася, але чорні очі примружилися. Зовсім не очікувала втретє за день побачити цього заступника.

- Вибачте, я зайду пізніше.

- Ні, - мовив твердим тоном Юрій, - сідайте, Надіє! Думаю, ви можете залишитися.

В’ячеслав підняв скептично брову, тоді перевів погляд на Надю і його очі ковзнули фігурою, губи підійнялися в зухвалій посмішці, а рука вказала на місце поруч з ним. Ці відверті споглядання не приховалися від Баєровського, але він змовчав. Впевненою ходою Надя пройшла до вільного крісла та не менш граційно вмостилася на нього. Вдавала, що не помічає В’ячеслава та повністю зосередилася на батькові.

- Ми якраз обговорювали завтрашню зустріч, - тон Юрія став жорсткішим, а погляд суворішим. Він звертався до Наді, але не випускав з поля зору В’ячеслава. – До нас мають приїхати наші потенційні партнери. І я хочу, щоб і ви були там присутні.

Звертання на «ви» від власного батька різало вуха, але Надя зберігала спокій та серйозний вираз обличчя. Вона витримала зоровий контакт Юрія і ствердно кивнула. Однак ці слова здивували В’ячеслава, бо він одразу ж залишив тіло дівчини в спокої та зосередився на своєму босові.

- Юрію, не розумію. Для чого нам на зустрічі зі Старлецьким стажерка?

- Маєш заперечення?

В цю мить у Наді горіли очі, коли спостерігала за Юрієм. Він сказав цю фразу спокійно, майже ласкаво. Але його погляд гіпнозував заступника. Темні очі були майже чорними, губи підіймалися в ледь помітній усмішці, а постава була рівною, але розслабленою. В’ячеслав напружився, жовна на обличчі стали чіткішими, а рука, що перебувала під столом, зімкнулася в кулак. Надя сиділа зовсім поруч, тому це не приховалося від її уважного погляду.

- Якщо ти так бажаєш, - наголосив чоловік, - то як я можу заперечувати. Тим більше проти такої чарівної колеги.

Він знову перевів погляд на Надю та усміхнувся. Натомість дівчина залишилася серйозною і звернулася до Юрія.

- Що саме від мене потрібно? Я хочу підготуватися.

- Поки нічого особливого. Достатньо знати все про холдинг Дем’яна Старлецького. Завтра ви лише спостерігатимете й поступово В’ячеслав… - він знову побачив захоплений погляд свого заступника, який був спрямований на доньку, та виправився, - або ж я введу в повний курс справ.

- Добре, можу йти?

- Якщо питань немає, тоді бажаю гарного вечора! – Юрій глянув на свого заступника та вигнув запитально брову, наче запрошував до діалогу.

- Звісно, - мовив розгублено В’ячеслав, - побачимося завтра.

Надя поспішила до виходу й вже за мить за нею зачинилися двері. У кабінеті виникла цілковита тиша. Юрій примружив погляд та уважно спостерігав за В’ячеславом і, як тільки він підвівся та захотів покинути кабінет, ошелешив наступною фразою:

- Навіть не думай!

- Не зрозумів, - чоловік збирав папери, з якими прийшов сюди, і завмер.

- Не смій до неї чіплятися! Взнаю, або ж знову побачу щось подібне – звільню.

- Ти чого? – В’ячеслав був шокованим, не розумів гніву Баєровського, а тим більше не знав, що такого страшного щойно зробив.

- Я незрозуміло виразився?

Тон Юрія звучав тихо та спокійно, але це й насторожувало. В його чорному погляді читалася твердість та не вбачалося жодного відступу. Чоловік не розумів, чого його бос так хвилюється за цю нову підлеглу, а ще дивувало, чому мало не в перший же робочий день він вводить її в курс справ із самим Старлецьким. На думку спало єдину логічне пояснення – Надія є коханкою Юрія…