Глава 3. Співбесіда з батьком

У понеділок зранку Надя спустилася на спільний сніданок. Її сім’я жила в приватному двоповерховому будинку на околиці міста. Сімнадцятирічний брат Тимофій снідав, читаючи книгу. Юрій пив каву та розглядав щось на своєму планшеті, а Віра копирсалася у своїй тарілці, але, коли побачила Надю, то оживилася.

- Ну нарешті ти спустилася, - мовила жінка.

Надя глянула на телефон, який показував восьму годину ранку, тоді здивовано подивилася на матір і поставила цілком логічне запитання.

- Щось сталося?

- Ні, хочеться поговорити з кимось нормальним, бо, - вона перевела погляд на чоловіків, - з цими снобами неможливо сидіти за одним столом.

- Промінчику мій, - Юрій підняв голову та звернувся до Віри. При цьому в його погляді було стільки ніжності, що могла позаздрити будь-яка жінка,  – ти сьогодні дуже красива.

Надя спостерігала за батьками й не могла не захоплюватися ними. Юрій часто називав Віру промінчиком і це звучало дуже мило, всупереч їхньому віку. Чоловік міг неочікувано сказати комплімент, від якого мати сяяла, немов школярка, бо це було щиро й зовсім не награно. Попри сварки, вперті характери та проблеми вони навчилися згладжувати конфлікти. Віра вміло закривала очі на запальний характер Юрія та вдало гасила в ньому негативні емоції. Поруч з ним і сама стала впевненішою та ще наполегливішою. Десять років тому вона нарешті відкрила своє власне адвокатське бюро й з роками тільки розширила його.

Тимофій на мить відірвався від своєї захопливої книги та блимнув великими сірими очима. Йому дісталася зовнішність Віри – русий колір волосся, прямий ніс, худорлява 5статура, та навіть характер і манера поведінки. У порівнянні з Надею хлопець був спокійним та урівноваженим. Він міг годинами сидіти за комп’ютером чи книгами та без зупину програмувати.

- Доброго ранку, сестричко!

- Привіт, ботанчику, - з уст Наді це не звучало образливо. Насправді завжди гордилася своїм розумником братом.

- Що плануєш сьогодні робити? - Віра звернулася до Наді.

- Маю дуже важливу розмову з батьком, - мовила Надя, дивлячись на Юрія.

- Справді? – вигнув одну брову Юрій.

- Правдивіше бути не може, - впевнено відповіла Надя та поставила лікті на стіл. Тоді вигнула одну брову у відповідь та продовжила зоровий контакт з батьком.

- Ввечері про це поговоримо, - відповів суворим тоном Юрій.

- Зараз.

- Не за столом же все це обговорювати, - Юрій зберігав серйозний вираз обличчя. Насправді ж стримував у собі посмішку. Бо наполегливість доньки нагадувала його в молодості.

- Можемо після сніданку, - Надя нахилила голову в сторону та дивилася на чоловіка з-під лоба.

- У мене важлива зустріч зранку, тому мушу їхати на роботу.

Віра спостерігала за цими двома та не могла зрозуміти їхньої перепалки. Між Юрієм та Надею завжди був особливий зв’язок і вона ніколи не вмішувалася між них. А зараз він уникав важливої розмови… або ж хотів помучити її.

Надя витримала паузу та легенько усміхнулася:

- То признач мені зустріч. Ділову. Коли? Сьогодні? Завтра?

- Ти завжди можеш зв’язатися з моїм секретарем і домовитися про це.

Юрій встав, поцілував Віру в щоку та повідомив, що йому час на роботу. Тільки, коли повернувся спиною до присутніх, не стримував ідіотської посмішки на обличчі. Надя ж зосередила погляд на столі, наче там було щось надто цікаве, та ретельно обдумувала свій подальший план.

- Нічого не хочеш розказати? – спитала Віра Надю.

Вона мовчала, натомість Тимофій голосно розсміявся:

- Мамо, краще не вмішуйся… Хай розбираються самі…

- Хм, Надь, якщо щось… - почала Віра.

- То я завжди можу звернутися до тебе за допомогою, щоб ти вплинула на батька, - продовжила монотонно Надя, - мам, я сама. Не варто.

Юрій їхав на роботу в своєму чорному позашляховику та не припиняв усміхатися. Чудово знав, про що хоче поговорити Надя, але не бажав, щоб їй діставалося в цьому житті щось занадто легко. Якщо хоче його допомоги в чомусь, то повинна постаратися, довести йому, що дійсно готова… І тільки тоді він знатиме, що може це зробити для неї.

Надя пройшла до своєї кімнати та почала розшукувати у своєму телефоні номер батькової секретарки. Вона ніколи її не бачила, а тим більше не говорила з нею. Але номер телефону завбачливо записала ще декілька років тому. В компанії Юрія востаннє була ще маленькою, тому навіть не уявляла, що там зараз відбувається, але одне знала точно – якщо батько хоче, щоб все було за правилами, то вона влаштує це. Дівчина зателефонувала, але лінія виявилася зайнятою… Після четвертого дзвінка почула заповітне «ало» й почала домовлятися про зустріч з Юрієм.

Як виявилося її батько страшенно зайнята людина й так просто до нього не прорватися. Дівчина не бажала казати, що вона його донька, тому на ходу придумувала різноманітні версії. Вільна година в Юрія Баєровського для неї була не раніше, ніж через два тижні. Надя важко зітхнула та попрощалася з секретаркою. Складалося враження, що батько навмисне попередив свою підлеглу про її дзвінок і робив усе для того, щоб ускладнити доньці шлях.