Глава 1. Справжні леді

- Як же нудно, - закотила очі Надя, дивлячись через дзеркало на свою подругу Віталіну.

- Зате можемо уявити себе справжніми дебютантками та мисливицями за багатими нареченими, - Віталіна усміхнулася і красномовно вказала на їхні сукні та зачіски.

Дівчата голосно засміялися та ще ретельніше оглянули себе. Надія Баєровська у своїй персиковій аристократичній сукні нагадувала щонайменше герцогиню або ж королеву. Корсет, обшитий витонченим мереживом, щільно облягав фігуру, підкреслюючи тонку талію, а мереживні рукави додавали ніжності й плавності рухам. Широкий пояс кольору пудри доповнював образ, а довга спідниця  розходилася плавними складками до щиколоток. Смоляне волосся було зібране в цікаву зачіску, на обличчі сяяв легкий макіяж, який робив чорні очі ще виразнішими. Акуратний маленький носик, пухкі губи та смугла від природи шкіра явно виділяли її серед присутніх.

Віталіна ж у своїй темно-зеленій сукні, обшитій блискітками, виглядала не менш виразно й ефектно. Руде коротке волосся хаотичним каскадом розкинулося на плечі. Сині глибокі очі, обрамлені густими віями, виглядали невинно й по дитячому. Веснянки на обличчі, які дівчина ніколи не намагалася приховати, були своєрідною родзинкою, а кирпатий ніс робив її добрим та невинним янголятком.

- Скоріше б зняти зі себе це лахміття, - продовжила Надя, підправляючи й без того ідеальну зачіску.

- Надь, ну невже тобі настільки нудно? Мені от сподобалося. І взагалі цей бал у середньовічному стилі – чудова ідея. Давно я не бачила стількох вихованих чоловіків. І навіть, якщо вони лише грають на публіку та якісь свої ролі сьогодні, я все одно дуже вдячна тобі за те, що ти взяла мене зі собою.

- Завтра чари розвіються і їхні манери перетворяться на гарбуз, - захихотіла Надя, - але, якщо захочуть залізти нам під спідницю, то манери знову повернуться…

- Ти так цинічно про це говориш, - засумувала Віталіна, - я все одно вірю, що ми з тобою зустрінемо справжніх чоловіків.

- Так так, звичайно, - поспішила запевнити Надя, - а поки не знайшли – можемо розважитися.

- Як колись? – сині очі заблищали, вловлюючи азарт.

- Ага, ти обираєш, чи я?

Дівчата вийшли з вбиральні, прямуючи до виходу в сад, щоб подихати свіжим повітрям.

- Я, - мовила твердо Віталіна, - он там? Бачиш?

Дівчина вказала на одинокого чоловіка, який стояв на терасі, спершись на поруччя та розмовляючи телефоном. У тьмяному світлі вечірніх ліхтарів важко було розгледіти його зовнішність, але, здавалося, що йому теж нудно тут.

- Бачу, - відповіла Надя, і її чорні очі загорілися хитринками.

- Йдеш до нього, - почала свої настанови подруга, - і змушуєш його запросити тебе на танець. Умови знаєш – жодного слова про танець, ні в якому разі не запрошуєш сама.

- За кого ти мене маєш? – пирхнула Надя і попрямувала до свого об’єкта.

Ще змалку дівчата любили грати у свої ігри – обирали жертву, придумували на ходу завдання та правила. З кожним роком ігри ставали дорослішими й більш зухвалими.

Чим ближче Надя підходила до незнайомця, то могла уважніше його розгледіти. На вигляд йому було приблизно тридцять. Високий зріст та широкі плечі свідчили про міцну статуру чоловіка. Коли він помітив Надю, що наближалася, то підняв голову. Сірі очі дивилися якось байдуже, наче не помічали її. Чітко виражені вилиці, квадратне підборіддя, прямі губи робили чоловіка суворим, але ямочка на підборідді та темне блискуче волосся додавали зовнішності тепла.

Надя вклала всю можливу грацію у свою ходу та плавно сіла на лавочку поруч. Вона уважно розглядала незнайомця, зовсім не соромлячись цього. Він же навмисне ігнорував її, дивлячись деінде, тільки не на неї.

- Побачили щось цікаве? – заговорив приємний баритон.

- Побачила, що й вам тут нудно.

- Кілька хвилин тому ви зі своєю подругою реготали на весь сад, я не помітив, що вам нудно, - його тон звучав зверхньо та суворо. Наче вона лише заважає йому тут із своїми розмовами.

- То ви все ж таки бачили нас, - продовжила Надя, - а то мені здалося, що ви дивитеся кудись крізь людей.

- Вам не здалося, - чоловік повернув до неї голову й ледь помітно усміхнувся. – Невже на цьому вдавано аристократичному вечорі не знайшлося кавалера, щоб розвіяти ваші сум і самотність?

- В цьому й вся суть, - зітхнула Надя, - бал в середньовічному стилі, костюми теж, а от манери присутніх надто буденні. Джентльменів не залишилося, на жаль.

- Та невже? – чоловік вигнув одну брову й ледь стримувався, щоб не розсміятися від її незрозумілих припущень.

- Ну хіба що ви, - прикусила губу Надя, запитально дивлячись на нього.

- Вам здалося.

Його обличчя знову набуло суворості, а сірі очі налилися холодом. Він злився, але чому? А головне – чого так зверхньо з нею розмовляв? Тепер Наді попри все хотілося виконати це кляте завдання. Вона на мить перевела погляд на Віталіну, яка стояла трохи далі від них, і дуже невміло вдавала, що зовсім не спостерігає за всім, що відбувається.

Надя не знала, як продовжити розмову, та й незнайомець зовсім не спішив знайомитися чи запрошувати на танець. Вона оглянулася навкруги, побачила одиноких гостей, що прогулювалися неподалік, тоді повернула голову на панорамне вікно, у якому виднілися пари, що впевнено вальсували, й звернулася до свого мовчазного співрозмовника: