Глава 9

 Вони поверталися додому ні з чим, і це не могло не бентежити жінок. Сьогодні вони сподівалися з'ясувати хоч щось, але попри всі старання їм навіть здалеку не вдалося побачити матері. Аліса сподівалася, що процес проходитиме швидше, і психувала, але це не допомагало. Навіть хотіла подзвонити батькові, щоб висказати свою думку про нього, і про те як це низько так чинити з власною жінкою. Та Данієла вмовила її цього не робити. Дорогою заїхали в маленьке придорожнє кафе, щоб пообідати. 

—  А пам'ятаєш як ми в дитинстві любили піцу? —  Запитала Данієла.

—  Ага, лише ти ненавиділа томати, і постійно, якщо вони траплялися у твоїй порції, смішно кривилася і відкидала їх мені. 

—  Люба моя, я й тепер їх терпіти не можу.

На що обоє розсміялися. Бо було приємно згадувати дитинство, а ще приємніше робити це з близькою та рідною людиною.

Данієла підхопила шматочок піци й засунула до рота, а дожувавши й повністю проковтнувши глянула на Алісу і мовила.

—  Знаєш, я дуже вдячна, що ти тут, —  і в її очах була чесність.

 —  Мені було б важко проходити все це самій. 

—  Я рада бути тут, рада бачити тебе, а ти й сама знаєш, що Італія для мене справжня батьківщина. Та якщо я зустріну того покидька, обіцяю тобі, що йому буде непереливки. Він відповість за все, за весь наш травматичний досвід, і за маму.

—  Алісо, прошу тебе, заспокойся! Я справді розумію твої почуття, та ми поки що не знаємо що з мамою. Я також дуже хочу сподіватися, що усе це просто велике непорозуміння.

—  Або злочинний план батька. Але… — На мить вона замовкла і поглянула Данієлі просто в очі. —  Знаєш, я його терпіти… —  та їй не дали договорити.

 —  Але, ми не можемо повністю відкинути і те, що мати може бути просто душевнохворою жінкою, якій потрібна допомога.

—  Ох, люба, ти дуже добра, і ця доброта та щирість тобі колись таки вийде боком.

—  Еліс, а мені здається, що це ти занадто підозріла. —  Вона з любов'ю глянула на молодшу сестру, та взяла її за теплу руку. —  Давай доїдати, та повертатися додому!

—  Це хороша ідея! Якщо вже всі плани коту під хвіст, я б хотіла поплавати.

—  А дозволиш приєднатися? Так сталося, що в мене теж звільнився день, —  мовила з посмішкою, підкликаючи офіціанта, щоб попросити рахунок, —  то ж я залюбки поплавала б з тобою. 

—  Знаєш, а в мене є навіть краща ідея, пропоную влаштувати пікнік на березі, як тобі ідея?

—  Просто як в дитинстві.

—  Ага, хоч не кажи. 

—  А ти пам'ятаєш, як ми купалися, поки в нас губи не синіли, або поки хтось з дорослих не виганяв нас на берег погрітися.

 —  А як тебе медуза вжалила просто в дупу, а ти потім ще верещала як божевільна.

—  Боляче ж було! —  виправдалася, сміючись. 

Так за веселими розмовами та спогадами майже непомітно доїхали до міста, аж тут завібрував телефон. Номер був невідомий тож Аліса не відразу взяла слухавку, але з другого разу таки здалася і підняла. Вона думала, що це її новий знайомий вже засумував і вирішив перетелефонувати. 

—  Алло, —  мовила з усмішкою. Але почувши добре знайомий голос аж заклякла. Першим поривом було скинути слухавку, але Аліса пересилила себе і перевела слухавку на гучний режим.

—  Слухаю, —  мовила тремтячим голосом!

***

До дому зайшла наче не своїми ногами. Звісно, що Данієла яка все чула, щось їй говорила, але Аліса просто не чула її, бо у скронях шалено билося серце. Всередині наростала ненависть і просто шалена злість. 

Як він сміє, погрожувати мені, тим більше так неприховано? —  запитувала себе дівчина. 

Боже, якого дідька я тут забула? —  вона металася по кімнаті як ранений звір, не бажаючи нікого бачити, бо все кипіло, і боялася, щоб ненароком не виплеснути всю цю отруту на когось з рідних і по справжньому дорогих їй людей. 

За кілька хвилин таки нагадала собі задля чого вона тут, і чому робить все це. Чому погодилася приїхати, і просто згадала як добре бути в колі сім'ї, яка щаслива була бачити сестру після стількох років розлуки.

Але, боже, чому він подзвонив, та ще й так неочікувано? Чому так хотів зустрітися, чому голос мав такий погрозливий? І взагалі звідки він знає, що я тут? —  думки в голові нагромаджувалися одна на іншу, і майже фізично тиснули на неї. Чи боялася вона? Звісно, що боялася, бо дуже добре знала свого батька і на що він здатен. Але зовсім не мала наміру з ним зустрічатися, а тим більше брати участь в його брудних іграх. Швидко зробить свої справи і забереться з цієї клятої країни, аж вітер за нею свисне. Нічого мені тут робити, —  переконувала себе. 

Раптом штора похитнулася, так сильно, що Аліса налякалася, що за нею хтось стоїть, вона аж відсунулася подалі на своєму ліжку. Але це всього лише була Белла, хоча і не відомо як вона потрапила на балкон. Можливо поки прибирала прислуга, тихенько прокралася. 

—  Ей манюня, ходи сюди, —  і вона слухняно підбігла, радісно махаючи хвостиком. Аліса погладила її, а “манюня” почала проситися на руки. 

—  Ех ти хитрунка мала, ну ходи сюди! І вона швидко стрибнула спочатку на ліжко, а потім вилізла на руки до дівчини. 

—  І що ти тут забула? —  запитала скоріше в себе. Але Белла раділа ласкам дівчини, і швидко вмостилася в неї на руках. 

—  Яка ти розумничка! Що сумно тобі самій? — Запитувала вона, і вже ледве стримувала судомні схлипи. А потім з очей все-таки бризнули сльози, і вона знаючи що її ніхто не побачить дозволила собі цю слабкість. Хоча запевняла себе, що якби не ця клята собацюра, ніколи б не заплакала. Але їй так потрібна була ця розрядка, так багато накопичилося всього. Спочатку негаразди з коханим, потім вимушена поїздка, якої не планувала і яка стала справжнім стресом, а до всього ще й прекрасний незнайомець, який не виходить з голови, і погрози батька.  —  Дідько б все забрав! — крізь сльози вилаялась собі під ніс. А потім ще трохи дозволила собі бути слабкою, згадувати минуле і безутішно рюмсати, та перш ніж за нею піднімуться, вона вмилася, привела себе до ладу і щільно закрила за собою двері. Беллу вона пустила з рук лише знизу у вітальні і та, й забувши думати про нову знайому, щасливо побігла до своєї миски з їжею.