Глава 8

Щойно дівчина опинилася на вулиці, зателефонувала сестрі, яка відразу взяла слухавку, 

—  В ім'я святої діви Марії, скажи мені де ти є і чому слухавку не береш?

—  Пробач, я не чула! —  мовила без найменшого докору совісті, оглядаючись, щоб пояснити де знаходиться та поправила одяг.

Данієла ніяк не могла зрозуміти, що Аліса забула в тому районі, але швидко за нею приїхала. 

—  Сідай! —  мовила, відкриваючи зсередини двері для Аліси. —  Ми запізнюємося на вечерю. Адріано з дітьми, вже чекають.

—  Пробач! Я просто гуляла, —  вирішила зіграти на випередження, щоб Данієла не ставила зайвих питань.

—  Здається, люба, ти геть втратила почуття часу, я пів години чекала на тебе, і телефонувала.

—  Пробач! —  коротко та сухо вибачилась Аліса. Вона не хотіла говорити, і воліла б побути сама, щоб обдумати та зважити ситуацію в якій опинилися.

Данієла тиснула на газ, і вони досить швидко добралися додому, було плюсом і те, що дорога була майже порожньою.

—  Ти гарний водій, —  зауважила Аліса, коли вони вже майже приїхали.

—  Ага, дякую. Все через Адріано, він наполіг, щоб я сіла за кермо. Хоча я дуже боялася цього.

—  Я б хотіла переодягнутися до столу, —  сказала Аліса, коли вони зайшли з гаража в будинок.

—  На це немає часу, —  ходімо до столової, а своє вбрання вигулюватимеш іншим разом.

На них і справді вже чекало ціле сімейство, за винятком двох сестер.

—  Salve, —  привіталася, сідаючи за стіл. 

—  Salve Алісо, — мовив, встаючи, Адріано, —  ти хіба не обіймеш любого зятя, люба? Ми сто років не бачились.

—  Ов, звісно обійму, пробач!

—  Годі вибачатися, ходи обійматися, —  мовив чоловік, —  і Аліса встала йому на зустріч. 

—  Я дуже рада бачити вас, сподіваюся у вас все добре. 

—  Аякже, я ретельно слідкую, щоб у нас було все добре. 

Данієла теж сіла до столу, і маленька Камелія, яка добряче виросла з останнього візиту Аліси, відразу встала з свого стільця, щоб сісти мамі на руки.

Аліса бачила Адріановий погляд переповнений тепла та любові, що був звернутий до дружини. 

—  Давайте їсти, сьогодні вечеря по-особливому смачна.

Після вечері, Аліса піднялась з-за столу.

—  В мене є для вас подарунок, —  мовила до Педро, що за цей час дуже змінився, і здавалося в нього починала рости щетина і до Камелії, що бігала по вітальні. —  Заждіть хвилинку я принесу!

За столом при дітях у сім'ї Кабріні було неприйнятним піднімати спірні питання, і лише коли діти, прийнявши подарунки, розбіглися по своїх справах, дорослі сіли за обговорення важливих та нагальних тем. Вони перемістилися на м'який білий диван з оббитими шовком подушками, і їм подали мартіні з оливкою на дні келиха.

—  Любий, —  почала Данієла беручи чоловіка за руку, —  Аліса приїхала не просто так. В нас, точніше в моїх батьків проблеми, і Аліса тут, щоб підтримати мене. Але мені потрібна і твоя допомога та підтримка.

—  Алісо, —  звернувся Адріано до неї, —  я дякую що ти тут, хоча поки нічого не розумію. Та вочевидь це важливо для аmore mio. —  а потім звернувся до дружини, і він був трохи схвильованим. —  Розповідай, що сталося!

—  Пам'ятаєш, я казала, що хочу заїхати у гості до батьків?

—  Це коли ти повернулася пізно?

—  Так, тоді. Вдома я нікого не застала, і вирішила почекати, але мати так і не з'явилася. Я зателефонувала їй, але її телефон був вимкнутий як і до того. Зателефонувала батькові, та він був розлючений.

—  Чомусь я не здивований, а в нього буває й інший стан?

Данієла здавалося не помітила його колючого зауваження і продовжила. —  Я почала запитувати в прислуги будинку, але вони всі язика поприкусували, лише… Мені кухарка сказала, що бачила як приїхали з психлікарні і забрали її. Вона дуже здивувалася цьому. Я спробувала її знайти, але поки марно. Мені здається, що це справа рук батька. Вона не схожа на психічно хвору.

—  Вибач, люба, але твої батьки дуже дивні люди. І що я маю зробити?

—  Треба дізнатися де її тримають, —  мовила вмощуючись зручніше і перекинувши ногу на ногу.

—  Добре, я маю декого, завтра дам вказівки. Але що в біса той… Свекор задумав?

—  Я б сама хотіла знати! —  мовила Данієла, погладжуючи руку чоловіка.

Адріано вперше з початку розмови перевів погляд на Алісу, що тихо та відсторонено трималася. 

— Що mio caro, ти сумувала за цим дурдомом?

—  Думаю що ні, та я тут задля Данієли. Ви багато для мене зробили, тож я мушу допомогти.

—  Якби я так сильно не кохав мою дружину, придушив би вашого батька власними руками. Він той ще diavolo. —  Останнє слово виплюнув зневажливо, і почухав потилицю. Він був високим та громіздким чоловіком з темним волоссям, носив щетину, а його незмінним аксесуаром був годинник.

—  Ти ж знаєш, що він кинув мене?

—  Так, чула, — відповіла Аліса, правда не знала всіх деталей. —  Тільки без подробиць.

—  Так, ми уклали шлюб з Данієлою, і ти знаєш, що це не було кохання з першого погляду, але це був вигідний контракт, як я думав раніше, для нас обох. Я мав землі, які віддав йому, а замість сплати оренди, він мав постачати для мого заводу сировину найвищого гатунку, але сировина була не та. Це були мало не відходи, або зіпсований виноград. Я спитав у чому справа, але він сказав, що з інших виноградників вже продав сировину, а це залишки. Він змусив мене знайти іншого постачальника, якому я переплатив, а до того ж я залишився без землі. 

—  Це так схоже на нього, —  лише й вимовила Аліса. —  Данієло знаю, що ти думаєш, але пробач, та йому цікаві лише гроші. Люди і людські почуття для нього нічого не варті.

—  Розкажи про це своїй сестрі Алісо,  —  бо вона все ще вірить в нього і захищає його.

—  Адріано, любий, він моя сім'я. А ти знаєш не гірше за мене, що для нас означає це слово. 

—  Знаю люба, та інколи краще просто відійти в бік, залишити минуле.