Глава 6

Аліса дуже сподівалася, що її ніхто не зустрічатиме. Вона й сама чудово знала дорогу, бо жила в них з Адріано якийсь час, та й приїздила, хоча й не часто. До того ж це дозволило б взяти авто на прокат, і позбавити себе та сестру зайвого клопоту. Та знаючи Данієлу була певна, що цей номер не пройде. 

Приземлившись в аеропорту Фріулі Венеція Джулія, мала намір добратися до Трієсту, де сподівалася, що сестра забронювала на її ім'я готель. Аліса прямувала до виходу, мріючи вдихнути свіжого повітря. Але як вона і підозрювала на неї вже чекала сестра, як завжди прекрасна та доглянута. В неї було так само руде волосся, правда, коротко стрижене та ідеально вирівняне, струнка фігура. На відміну від Аліси вона мала сірі очі та зроблені груди, в принципі як і губи. Але це лише робило її ще прекраснішою. Груди вона зробила торік, бо як сама стверджувала, що після годування двох дітей все жахливо втратило форму. 

Вона помітила молодшу сестру, яку любила щиро не дивлячись на усі їх негаразди, і широко посміхнулася роблячи крок на зустріч. В руках Данієла тримала табличку з написом “benvenuto in Italia”

Міцно затисла в обіймах, не сказавши більше жодного слова, а коли відпустила, то лише для того, щоб потягнути за руку до виходу. Аліса ледве встигала за швидким темпом Данієли. 

Не дивлячись на вранішню годину аеропорт був переповнений людьми, і звуками знайомої для неї мови —  італійської, яка була для Аліси рідною. Хоч їх батько і був українцем за походженням, та ще замолоду виїхав в Італію, тут і одружився, тож Аліса громадянка Італії, як і її сестра.

Крізь натовп дівчина уже бачила омріяні двері в Італію. Вийшовши на вулицю,  перше, що вона побачила, загальмувавши, щоб перевести подих — білборд з рекламою про виставку у музеї-галереї Револьтелла, де було написано "Essenza in bianco e nero".

Саме з цього місця, ще в дитинстві, почалася її любов до мистецтва. 

— Тут поруч авто, — мовила сестра, протягуючи руку, щоб забрати валізу. 

— Дякую. Я рада тебе бачити, маєш гарний вигляд!

— Чао, сестро, — відповіла і поцілувала в обидві щоки, як заведено в Італії. — Як долетіла? — тримаючи попід руку, повела до автівки, іншою везучи легку Алісину валізу.

— Швидко і комфортно, — відповіла Аліса, глибоко вдихаючи тепле і солоне повітря.  

Данієла натиснула кнопку на ключах і запропонувала сестрі сісти попереду, а сама поклала валізу в багажник.

—  Як Адріано? —  запитала, не знаючи з чого почати розмову.

—  В нього все чудово, сама переконаєшся. Я попросила, щоб вечерю накрили сьогодні по-особливому.

—  Я думала ти відвезеш мене до готелю.

—  Що ти говориш, коли в моєму будинку ти маєш свою кімнату.

—  Звісно я дуже вдячна за це, але якось не зручно. Краще все ж таки в готель.

—  Сara mia, припиняй верзти дурниці, —  мовила сестра, надто емоційно. 

Аліса за кілька років вже й відвикла від цієї манери говорити жестами, мімікою та поглядом. Зараз здалося, що це надто голосно та чуттєво.

—  Carina Еліс, що скаже мій Адріано, якщо дізнається, що ти живеш у готелі?

В Аліси на це не знайшлося, що сказати, тому вона перевела погляд на узбіччя і на виноградні плантації, що займали схили гір і тягнулися здавалося, до самого неба. В салоні була приємна прохолода та тихо грала фонова музика, і це трохи розслабило її. 

За хвилин п'ятнадцять виноградники, поодинокі вілли й схили гір замінила синя блакить Адріатичного моря. Аліса любила ці пейзажі, і саме їх вважала рідними. Можливо саме тому так часто їздила відпочивати саме до моря, і якби не обставини — ніколи б не відмовилася від життя в Італії.

—  То ти дізналася, що відбувається?

—  Коли б я встигла? —  запитала з викликом, і вже спокійніше додала, —  батько трубку не бере. А куди звертатися в таких ситуаціях, якщо чесно не знаю. Боюся, щоб ще більше не наробити лиха. 

—  Адріано знає?

—  Поки ні, але ввечері розповім. Немає сенсу приховувати, коли ти вже тут. Ти ж знаєш, що він батька недолюблює.

—  Аякже, та й за що його любити? Це ж твій чоловік, ти маєш знати, що наш батько кинув і його.

—  Знаю, я тоді думала, що Адріано кине мене, бо домовленість була порушена. А потім, я дізналася, що вагітна. Він був таким щасливим.

Решту дороги їхали в тиші, і Аліса все думала про те, che diavolo вона тут забула, а потім нагадувала собі, що робить це не заради них, а заради Данієли. 

Ось попереду вже майорів розкішний будинок сімейства Кабріні, де навіть трава росте куди їй накажуть. Вона знала цей будинок з просторими кімнатами, дорогим паркетом, мармуровими стільницями та ваннами, з розкішним внутрішнім двориком, з вікнами, що виходять на море — вона жила в цьому будинку. Але для неї ця розкіш була занадто показовою, пафосною, ідеальною, і десь навіть не доступною. Аліса знала, що і сама б жила в схожих умовах, якби тоді не втекла. Але вона повернулася, що ж ciao Italia, ciao casa!

***

Будинок зустрів Алісу, як вона і сподівалася, ідеальною тишею та чистотою, яку можна назвати стерильною. Все як вона пам'ятала. І нічого, щоб хоч якось нагадувало про наявність двох дітей. Дітей, мабуть, теж не було вдома, бо було тихо. Першим і єдиним хто зустрів гостю була Белла —  домашній улюбленець. Песик породи чау-чау хоч сторожко, та чемно привітав гостю, обнюхавши ноги, та побіг по своїх собачих справах. 

Аліса знала куди має йти, та все ж вирішила дочекатися сестру, яка заводила авто в гараж. 

—  А в цьому будинку все як я пам'ятаю, —  мовила, коли почула близькі кроки, що без сумніву належали сестрі.

—  Tesoro, ти ж знаєш, що будинок я сама облаштовувала, і люблю в ньому кожен закуточок.

—  Навіть не знаю, як тобі вдається утримувати його в такому ідеальному стані, та ще й з двома дітками.

—  Коли в тебе є гроші ти можеш вирішити будь-які складнощі. А з прибиранням мені допомагають, як і з їжею. Єдине чим займаюся сама це секс і виховання дітей. —  Після цих слів Данієла щиро розсміялася.