Глава 5

"Немає на світі обману гірше, ніж самообман".

© Чарльз Діккенс

Перед Алісою стояло не просте завдання. За один день повинна була встигнути і на роботі все делегувати і зібрати речі в подорож, тривалість якої навіть точно не знала. За дві години, що залишались до кінця робочого дня попідтягала за собою всі хвостики, а решту залишила на колег. По кілька разів нагадала, хто що має робити і як чинити коли не зможуть самі вирішити якесь питання.

Залишати так надовго справу свого життя було для неї не новим досвідом, бо і раніше так робила, коли їздила відпочивати. Але тепер трохи хвилювалася через те, що на носі виставка, а підготовка проходитиме без її участі. Зрештою вона буде на зв'язку. Та все ж таки поїздка була для неї дуже важливою, і не хотілось би відволікатись від хоч і неприємних, проте родинних справ. Аліса мріяла, що з усім швидко розбереться і повернеться до Польщі, до звичного життя.

Дорогою додому заїхала в торговий центр, щоб купити племінникам подарунки. Добре, що консультант допоміг, і не довелось довго вибирати.  Все швидко підібрали і вона вирушила додому. Виїхавши з парковки молу, набрала подругу.

— Привіт Магдо, мені потрібна твоя допомога. 

— Щось сталось?

— Я їду завтра. З ранку в мене літак. 

— Ніхто ж не помер?

— Ні, ні. Родині справи. Мушу полетіти до Італії. Сподіваюся, що це займе не більше кількох днів. Але потрібно з дечим розібратися. 

—  Знаю, що просити про таке в останній момент не дуже чемно з мого боку, але…

—  В тебе точно все добре? —  ще раз перепитала подруга.

—  Сподіваюся, що так. Дома коїться, щось дивне, сестра просить про допомогу. Але детальніше розповім, як приїдеш! До того, ж мені потрібна твоя професійна допомога. Ти добре знаєш мій гардероб і зібрала б мені капсулу, щоб я не брала зайвих речей. А то вийде, як минулого разу, коли ми їздили в Грецію.

Аліса чула сміх подруги, але й самій було кумедно з тієї історії. Ніяк не втямить як вийшло так, що речей взяла з собою повно, а в результаті одягнути не мала що.

— Гаразд, уже їду, чекай мене, —  повідомила подруга, перш ніж покласти слухавку.

Невдовзі Аліса уже була вдома. Вона дістала з полички свою валізу і розкривши поклала на підлогу. Тим часом уже під'їхала і Магда. 

— Дякую, що приїхала, — обійняла з порогу.

— Як я могла не допомогти подрузі? Якраз завершувала з клієнткою шопінг в торговому центрі і одразу до тебе.

— Я теж там була, купувала подарунки племінникам, —  мовила пропускаючи подругу до спальні, з якої можна було зайти в гардеробну. 

— Племінникам? — Здивувалась. —  То що сталося? Чому ти так терміново летиш?

— Здається матір до психлікарні забрали і можливо це справа рук… його.

— Батька? — припустила Магда, бо знала всю ситуацію.

— Так. А сестра дуже непокоїться, просить допомогти їй розібратися. Тож попри виставку, що наближається, я все ж їду.

— О котрій в тебе виліт? — запитала, коли обоє зайшли в простору гардеробну.

— О п'ятій ранку. До речі, я ж ще квитків не купила.

— Давай тоді купуй, а я почну.

Аліса ствердно кивнула і діставши телефон, щоб зайти на сайт авіакомпанії, сіла на м’яке крісло. Магда ж взялася до справи.

Вона працювала швидко та зосереджено. Одні речі знімала з вішаків і підбирала їх так, щоб вони підходили до іншої частини, яку вже спакувала у валізу, інші сортувала просто на полицях, і все необхідне відкладала окремо, щоб згодом теж спакувати.

— Є якісь побажання? — крикнула до Аліси з гардеробу.

— Хотілось би піти на море, але не знаю чи буде час. Інші образи повсякденні, — відповіла не відриваючись від телефона.

Магда замислилась, проводячи рукою по речах Аліси і все ж поклала крім купальника, ще й одну коктейльну сукню, та кілька комплектів звабливої білизни. Так би мовити, це був дружній натяк, що подруга могла б собі знайти чоловіка більш їй підходящого. 

— У валізі ще купа місця, — мовила Магда, коли поклала останню річ.

— Якраз, покладу подарунки, — підійшла Аліса.

Та вона сильно здивувалась, коли побачила як компактно і акуратно поскладані речі.

— Це все? — запитала здивовано.

— Так, готово, — сіла втомлено на диван.

— А мені цього вистачить? — кинула оцінюючий погляд на валізу.

— Тут образів на два тижні, тринадцять речей. Все між собою поєднується. Детальніше все розпишу в смс і додам фото. І в гардеробі, — вказала рукою, — на початку висить одяг в дорогу і взуття. 

— Дякую, ти неймовірна! 

Аліса кинулась в обійми.

— Будь ласка, — гордо мовила Магда.

— Тепер я розумію за що тобі платять такі гроші.

— Ну взагалі-то, я лише підбираю образи, а клієнти самі все до валізи складають, — засміялась.

— Дякую, дякую. Без тебе я б довго вибирала, потім ще довше все складала.

— Ходімо чаю вип'ємо! А потім мусиш лягти спати!

— Ходімо! — попрямували до кухні, — а я за той час купила квитки і зібрала косметичку, —  вирішила похвалитися і своїми успіхами.

Запашний трав'яний чай мав заспокійливий ефект. Те що треба перед сном. Подруги насолоджувались чаюванням і ділились переживаннями. Аліса вже змирилась з тим, що її подруга, м'яко кажучи, трохи недолюблювала Альберта. Щоправда, останнім часом, Магда все менше намагалася читати Алісі мораль.

Сама Магда лише жалілась на те, що між нею та Войтеком почастішали сварки через гроші. Магда заробляла більше за свого чоловіка. Хоч він і обіймав посаду головного інженера у великій компанії, та за створення особистого стилю, люди платили більше.  Відповідно жінка і хотіла більше витрачати, а її коханий хотів за все платити, але не завжди міг це зробити. Для Магди було нормальним заплатити за те, що вона хоче, та Войтек ніяк не міг з тим змиритись. Він брав додаткову роботу, їздив у відрядження, лиш би його дівчатка ні в чому собі не відмовляли.