Глава 4

З самого ранку в Аліси зовсім не було настрою. Але ранкове кавування мало хоч трохи виправити цю ситуацію. Дівчина засипала каву в кавомашину, залила воду і натиснула на чарівну кнопку. Диво-пристрій загудів і процес пішов.

Тим часом Аліса пішла до гардеробу. А він в неї займав цілу окрему кімнату, з туалетним столиком біля вікна. Дівчина присіла до люстерка і почала наносити макіяж. 

Дивилась на своє втомлене відображення і не розуміла, що ж змінилось. Коли настав той злам де їхня шалена пристрасть почала згасати? Майже зовсім зникли ласкаві й теплі слова, інтимні смс та стікери разом з побажаннями доброго ранку. Він ніколи не був романтиком, і подарунків особливо не робив, а зараз вони і зовсім зникли, а квіти? Коли були востаннє, і чи були взагалі?

Аліса намагалася збагнути, як вона змінилась: чи зовнішність, чи може щось не те зробила або сказала, тому й коханець втратив інтерес до романтичних жестів.

Можливо треба частіше відвідувати спортзал? Вирішено! Ввечері  піде до залу, що на першому поверсі будівлі, і винайме особистого тренера, бо сама вона лінива дупця, робити нічого не буде. А там, перед спокусливим підтягнутим тілом Альберт не встоїть. Та хто б встояв? 

В галереї було багато роботи, як це завжди буває перед новою виставкою, яка мала відбутися трохи більше ніж за два тижні. Жінка цілий день трудилась: їздила на зустрічі, вирішувала питання, аж поки робочий день не добіг кінця. 

Підлеглі уже скоса дивилися на керівницю-трудоголічку, але не наважувалися сказати, що втомились і хочуть додому. Лише один чоловік озвався, в якого сьогодні перший і останній робочий день, бо взяли додатковим вантажником, щоб допоміг з важкими полотнами.

— Пані Алісо, уже сімнадцята. Вся робота зроблена.

— Справді? — відвела погляд від ноутбука. — Гаразд, дякую за допомогу, Агнєшка розрахується з вами, — кинула йому. 

А тоді побачила погляд інших колег.

— Всі інші теж вільні, дякую за чудову роботу, до завтра. 

Весь персонал дуже любив Алісу. Вона платила хорошу зарплату і завжди йшла на поступки. Дозволяла вільний графік, коли це потрібно, і навіть працювати з дому. Аліса теж любила своїх людей, бо ретельно їх підбирала, і раділа коли знайшла саме тих. Хоч команда була невелика, та дуже дружня і злагоджена. Їх було всього п’ятеро разом з прибиральницею, яка приходила лише на годину в кінці робочого дня.

Тільки тоді коли всі вже пішли, а на всі робочі емейли дала відповідь, зрозуміла, що забула сьогодні пообідати. Та найбільше непокоїв не так голод, як усвідомлення, що за цілий день від Альберта не було жодної звістки. Навіть коротенького повідомлення з побажанням гарного дня. Дівчина зайшла в переписку і трохи її погортала. Помітила, що останнім часом першою писала саме вона. Стала гортати далі, та так і не знайшла, коли б любий почав розмову. 

Нервово запхала телефон до сумочки і пішла в ресторан поряд з галереєю. 

Напевно він зайнятий на роботі. — подумки виправдовувала чоловіка, поки офіціантка ставила на стіл гарячу страву. 

Не витримавши жінка таки написала повідомлення.

“Привіт, коханий, як ти?”

За мить телефон завібрував. Дівчина одразу взяла його до рук, та повідомлення було не від Альберта, а від сестри.

“Я так і не змогла тобі додзвонитися. Передзвони як тільки зможеш, це важливо”.

Аліса добре бачила протягом дня, хто і скільки разів їй телефонував, та вирішила відкласти розмову з сестрою принаймні до вечора, бо справ було й так багато, а Аліса давно не телефонувала, тож розмова скоріше всього затягнеться. 

Зміст повідомлення від сестри змусив дівчину забути про негаразди з коханим, та набрати сестру. Вона відповіла відразу, ніби очікуючи цього дзвінка.

—  Привіт, я телефонувала, —  з нападу почала сестра.

—  Привіт, як справи?

—  Тебе це справді цікавить, чи просто формальність? —  уїдливо запитала.

—  Ти ж сама телефонувала, а я намагаюся бути чемною.

—  Ти в нас дуже чемна, втекла, а на мене залишила батьків. 

—  Ну знову ти починаєш, якщо ти вирішила мені вчергове дорікнути, то я скидаю слухавку, я й так знаю, що я погана людина, втекла, відмовилася від усіх, не треба мені про це зайвий раз нагадувати!

Аліса раділа, що завбачливо розрахувалася, і могла продовжувати розмову в авто, не хвилюючись, що хтось її почує. В неї завжди рвало гальма, коли розмова з сестрою заходила про родину. Аліса просто не хотіла бути частиною сім'ї, і не хотіла з нею нічого мати.

—  Перестань казитися!

—  Це ти казишся, починаючи завідомо невдалу розмову.

—  Алісо, — вони ж твої батьки!

—  Я знати їх не хочу, —  сердито просичала в слухавку. 

—  Ти мусиш…

—  Я ? —  І розуміючи, що розмова заходить в глухий кут, а лють всередині неї наростає з новою хвилею, Аліса глибоко вдихнула, завела мотор і мовила.

—  Пробач в мене зустріч, я не маю як говорити, —  і не чекаючи відповіді скинула слухавку.

За п'ятнадцять хвилин, коли вона виходила з авто біля торгового центру, її серце все ще шалено гупало.

Все гаразд, їй нема чого хвилюватися, вона давно все це відпустила —  переконувала себе, сама не дуже вірячи. Але згадала хвилювання у голосі Данієли, і подумала що може таки погарячкувала при розмові? Але в неї є чоловік, обраний для неї батьками, тож хай разом і залагоджують проблеми, що склалися. 

Завжди дивувалася, щасливому шлюбу сестри, хоча спочатку там і мови не йшло про кохання, суто ділова домовленість, на яку старшу доньку штовхнув батько. Але Аліса, зовсім інша —  відмовилася, за що й поплатилася. Та ніколи про це не жалкувала. 

Зайшовши в розкішний мол, дівчина забула про всі негаразди, натомість поринула в солодкі думки про стильний образ, яким мала намір сьогодні поповнити свій гардероб.

***

— Мати…