Глава 3

Аліса не могла намилуватися своїми нігтиками. Після рук професіонала вони виглядали бездоганно. 

Одразу після майстра мчала в аеропорт, щоб зустріти подругу. Магда зателефонувала якраз перед початком процедури. І поки над Алісою чаклували феї краси, літак подруги все наближався до Польщі. У Варшаві ближче до сімнадцятої якраз починаються затори. Та Аліса мала встигнути. 

Подругу помітила одразу. Не лише тому, що та мала яскравий одяг і кислотно-жовту валізу, а ще й тому, що її усмішка сяяла на весь аеропорт. Магда помітивши Алісу радісно заверещала і побігла на зустріч, наскільки це дозволяв важкий багаж і підбори.

— Привіт, дорогенька, — кинулась в обійми. 

— Я так скучила, — мовила Аліса, — ходімо в машину!

— Ми не бачились всього два тижні, але я теж дуже скучила. 

Подруги направились до автомобіля.

— І як тобі Мілан?

— Як завжди, дуже надихає. Хоч я там і працювала, та все одно це місто, мабуть, моє улюблене. Після Варшави звісно, — засміялась.

Аліса лише змовницьки глянула на подругу, викручуючи кермо і виїжджаючи з парковки.

— Дякую, що забрала мене, мій Войтек ще у відрядженні.

— Я думала він з Ягодкою, — здивувалась Аліса.

— Ні, донечка в бабусі і дідуся в селі. Літні канікули все-таки.

— Точно. Жаль, що у дорослих немає канікул, — сумно зітхнувши сказала Аліса.

— Так. Ти куди мене везеш?

— Додому, — здивувалась питанню.

— Ні, я хочу пообідати з тобою, розказати усі міланські плітки. 

— Ну гаразд, жодних проблем. Поїхали тоді в наше кафе?

— Так, — дівчина відкинула своє довге блискуче і чорне як вугілля волосся за плече. — До речі, я поки шопилась з клієнткою, побачила просто неймовірну сукню. І подумала, що вона якраз підійде тобі на відкриття твоєї виставки імпресіонізму…

— Абстракціонізму, — виправила подругу, — але байдуже, я тобі дуже вдячна. Не терпиться побачити. 

— Ти будеш як Богиня, — активно жестикулювала, щоб підкреслити свої слова.

В салоні автомобіля музика змінилась на мелодію дзвінка. На екрані з'явився красень Альберт. Після його імені стояло ще три рожевих сердечка. Магда демонстративно прицмокнула відвівши погляд.

— Що? — незадоволено кинула Магді.

— Ти знаєш що, — відвернулась подруга.

— Слухаю, — натисла зелену кнопку.

— Як справи крихітко? — грайливо мовив коханець.

— Чудово. Ти на гучному зв'язку. Ми тут з Магдою їдемо пообідати. Точніше повечеряти в наше кафе. Вона тільки повернулась з Мілану.

— То ви лише удвох? — запитав чоловік.

— Так, дівочі посиденьки.

— Я думав ми зустрінемось.

— Вибач, — стенула плечима, — хіба пізніше.

— Пізніше я не зможу.

— Ну щось придумаємо.

— Добре, бувай.

— Бувай, цілую.

І у салоні автомобіля почулись короткі гудки, а тоді знову заграла музика. 

— Ну коли ти нарешті знайдеш собі нормального чоловіка? — закотила очі Магда.

— Не починай, ми з Альбертом кохаємо один одного. Просто є деякі труднощі і-і-і, — протягнула роздумуючи, — просто потрібен час.

— Ну що на цей раз? Дитина захворіла?

— Ні, просто не найкращий момент, — пояснила Аліса. 

— Ну гаразд, не будемо про це. Твоє життя, твоє рішення. 

— Дякую, за це я тебе і люблю. І дивуюсь як ми так подружились. Я завжди думала що матусі товаришують лише з матусями.

Дівчата під'їхали до кафе в старовинному будинку. 

— В тих матусь, — провадила Магда, — лише їхні діти на думці, і як задовільнити чоловіка… сніданком та обідом.

— Ти хіба не одна з них? — запитала вимикаючи мотор.

Далі дівчата вийшли з машини і розмова продовжила по дорозі до закладу. 

— Я звісно кохаю свого чоловіка і просто обожнюю свою донечку та в мене є ще й інші інтереси і улюблена робота, — розповідала брюнетка і сіла за столик біля вікна.

Дівчата обожнювали це кафе за вишукану і просту кухню, за ароматну каву і неймовірний інтер'єр. Вони часто любили зустрічатись тут пообідати коли обидві були зайняті на роботі, але так хотілось відволіктись, відпочити і трохи побалакати про все на світі.

Вони познайомились два роки тому, коли Магда випадково потрапила на одну з виставок Аліси. Тоді подружжя Врублевських переїжджали в більшу квартиру і шукали картини які б гармонійно вписались в їхню нову оселю. Там дівчата заговорились і за ті кілька днів, поки вирішувались організаційні питання і зародилась дівоча дружба. 

Як виявилось обидві мали непрості стосунки з шопінгом. Аліса боялась стати шопоголіком, а Магда була стилістом і шопінг був її роботою. Саме в торговий центр вони і пішли на свою першу дружню здибанку. 

З того часу вони були як не розлий вода. Наче дружать з дитинства. 

Коли підійшов офіціант подруги відразу зробили замовлення, бо давно напам'ять знали меню і свої вподобання.

За розмовами і смачної їжею, година промайнула як п'ять хвилин. 

— Я ж забула, — сказала Магда і відставила чашку з кавою на стіл. — Сукня.

Жінка дістала картонний пакет, а звідти і саму сукню.

— Вона чудова, — торкнулась Аліса.

— Ти сама будеш як картина!

— Дякую, ти як завжди, знаєш найкраще, що мені підходить.

Аліса сховала сукню назад до пакету і обійняла подругу на знак подяки. Поки була в обіймах за вікном побачила знайому статуру. Високий чоловік направлявся в кафе. Дівчина здивувалась, побачивши Альберта.

— Що ти тут робиш? — запитала, відсторонившись від Магди.

— Я приїхав по тебе, маю для тебе сюрприз. Честь Магдо.

— Честь Альберт, — невдало приховуючи свою неприязнь.

— Ти поїдеш зі мною? — навис над дівчатами. 

Аліса не могла йому відмовити, тому ствердно кивнула. Магда лише сумно глянула на подругу. 

— Гаразд, побачимось наступного разу, — сказала та приречено.

—  Я залишу тобі ключі, там же твої речі, їдь додому на моєму авто. А я потім заберу.