Глава 1

—  Я така рада, що ти знайшов час, —  мовила обіймаючи коханого. Вона притислася до нього занадто міцно, і розуміла це, але нічого не могла зробити з собою, бо вже понад тиждень не бачила його. Її тіло дуже зголодніло за його міцними обіймами.

—  Все відпусти, бо розчавиш, —  мовив спокійно, але Аліса бачила, як він озирався довкола, мало не щомиті. —  Ходімо кудись де менше людей!

—  Заспокойся! —  попросила вона, —  тут нас ніхто не побачить.

—  Все одно, я не хочу неприємностей. Принаймні, вона не має дізнатися про нас, поки я сам не розповім їй все. Ти ж знаєш, вона та ще істеричка. 

—  Ти б просто міг закінчити вже ці ігри, —  мовила, дивлячись йому в очі з надією.

—  Пробач, та я поки справді не можу. Ти ж знаєш!

—  Добре, Давай просто закінчимо цю розмову! — сумно мовила. —  Але додала, —  Можемо пройтися парком, там де менше люду.

—  Ти ж сама її почала.

—  Просто я не хочу так жити… —  Він мало не тягнув її кудись в глиб парку.

—  Я думав, що ти все розумієш.

—  Я намагаюся. Просто часом… Загалом забий. Все добре.

—  Я ж бачу, що все це не так.

—  Ти можеш просто припинити?

—  Так! З мене досить! —  він глянув на годинник. —   Мені вже час, мовив швидко. В мене ще тренування.

—  Ти знущаєшся? Ти ж лише прийшов.

—  Алісо, я справді мушу бігти, бо спізнюся. Пробач!

Він пішов, а Аліса так і залишилася стояти самотня посеред дальнього куточку парку.

***

Аліса гуляла великим торговим центром у Варшаві. Це не великий шопінг, скоріше маленька радість для душі. Вона сьогодні надто засмучена, роздратована і відчуває втому. То ж дозволить собі маленьку радість, але придбає лише одну річ. Та вона мусить розрадити себе, заспокоїти і порадувати. Забагато вже на неї навалилося останнім часом, а виходу поки не бачила. 

Що ж купити спідницю чи туфлі? —  запитувала себе, тим самим не даючи проблемам вилізти на перший план. Достатньо того, що якась жіночка ходить рядами й голосно розмовляє мобільним майже двадцять хвилин, намагаючись щось довести комусь на тому боці дроту.

Добре, що я давно не ставлю собі за мету нікому нічого доводити. Я доросла самодостатня жінка, яка цілком задоволена життям і своїм місцем у ньому, —  роздумувала Аліса.

Спідниця просто розкішна, а туфлі могла б взути на виставку абстракціонізму, яку влаштовую на наступному тижні —  розмірковувала гуляючи рядами.

Звичка шопитися коли погано в неї ще з дитинства. Правду кажуть, що батьківське виховання має вплив і на доросле життя. 

Малою вона була батьковою донечкою, але він людина сувора і не проста. Бувало, що спочатку зривався на своїй дитині, а потім задобрював грошима чи подарунками. Взагалі він часто зривався і тоді вже усім було непереливки. І як би вона не старалася вловлювати настрій батька, щоб відповідно бути тихою мишкою, або щасливою дитиною, все одно час від часу їй добряче перепадало. Занадто вже дурний характер він мав, де поєднувалися егоїзм і лють, яка розповсюджувалася, здавалося, на весь світ. Її батько добре вмів психологічно тиснути на інших, що ти почував себе мов кролик перед удавом. Це може й допомагало йому в бізнесі та точно не в сім'ї.  Та попри все, колись дівчина ставила цього чоловіка собі за приклад, і захоплювалася ним, як всі діти захоплюється і гордяться своїми батьками. Бували часи, коли він був добрим до неї, і тоді здавалося, що це найкраща людина у світі, яка завжди буде поруч і захистить. Як же сильно вона помилялася.

Хтось заїдає стрес смаколиками, а Аліса заспокоюється купуючи собі щось гарне і дороге. Колись це мало не стало її манією чи то хворобою, добре що вчасно відслідкувала це і жорстоко обмежила себе до однієї речі за раз, бо так можна й збанкрутувати. То вже тепер вона успішна бізнес-леді і давно не рахує копійки, а раніше справи з фінансами були скрутними, і бувало, що купивши купу непотрібного лахміття залишалася тижнями без нормальної їжі. 

Жінка, що раніше комусь, щось доводила зірвалася на крик, а потім і геть вискочила з бутіка так нічого і не купивши. 

Це нагадало дівчині, про рідний дім, та її сім'ю, про постійні сварки та докори.

Її батьки люди успішні та зовсім не бідні, а їх виноградники відомі на всю Італію, та вони будуть останніми людьми, до яких дівчина звернеться за допомогою чи по гроші. Вже занадто сильно вони її образили, занадто багато болю від них отримала. Знала, що і далі б так тривало, якби дуже давно не втекла від них. 

Подумати тільки, вже минуло цілих п'ятнадцять років, як вона не бачила їх, і їй не кортіло, бо будь-які спроби з їх боку поновити контакт закінчувалися звинуваченнями в її бік та взаємними образами.

Та своє минуле дівчина давно відпустила, а тепер відчайдушно намагалася будувати майбутнє, але нічого не виходило до пуття.  

У дев'ятнадцять років вона вперше закохалася, відносини були шаленими качелями, але нічого не має значення коли ти кохаєш. Через чотири місяці вони скромно одружилися. А за місяць Аліса з синцем під оком і зламаним ребром подала на розлучення. Тоді її вдарили вже вдруге у її житті, і якщо моральне насилля вона ще стерпіла б, то фізичного ніколи. 

Це зрозуміла ще у свої сімнадцять, коли за відмову підкоритися, рідний батько побив її так, що тиждень не могла встати з ліжка. Розголосу цьому не надали, але вже тоді вона знала, що там не залишиться. За розкішне життя й соціальний статус від неї вимагали забагато. Та може б зрештою і погодилася, якби батько не був таким жорстоким, а мати такою бездушною. Чомусь найбільше боліло саме через те, що вона, рідна матінка, найближча людина, не втрутилася, не завадила і не захистила. З того дня в голові дівчини замість рожевих мрій і фантазій визрівав план, а вже за місяць вона так і не зронивши жодного слова з моменту інциденту втекла і сліду за собою не залишила. 

Вибір зупинила на чорних замшевих туфлях на високих підборах. Хай і не дуже зручні і ціна кусається та прекрасні на вигляд, —  подумала розраховуючись.