К О Л И С Ь
Зранку встала Дарина. Знає - не наснилося їй. Стоїть біля ліжка горщик с зернятками. Одне маленьке, інше побільше. Сховала подалі, бо Зарина прийде - обов’язково спитає. Та й закрутився день, як завжди. Хатні справи нескінченні, кожна жінка знає. Ти їх робиш, робиш, а вони все є, та є. А сама думає - куди ж Зоряна мене взяти хоче? Невже через Перехрестя наважиться йти . А я наважуся? А пройду? Купа питань. Про Вищих подумала. Такі пихаті, такі розумні. Про душу розповідали. Одне не сказали - коли звільнять цю душу.
А ще подумала жінка. Вартовий - брат її. Може, порушив закони заради тих, чиїм родичем є. Може, пропустив через Перехрестя Зоряну? Тому вона і поспішає, що про це знає. Бо Дарина точно впевнена - людям через Перехрестя не пройти. Це як рибам на суші не жити. Бо не можуть.
І наостанок думка прийшла. Тоді вже Зорян недобрий був. А тепер скільки років у Мечі пробув. Чи не гіршим став? Не злішим? Він і у дитинстві добрим особливо не був. А тепер… Але все це перевіряти потрібно. Думати про це. А сил в неї немає. Тільки й хоче - Саву побачити. Тим більше, якщо і правда піде вона звідси. Не можна не сказати слово прощальне. Образить вона цим степовика дуже і дуже.
А якщо Вищі прийдуть? Ну, прийдуть то прийдуть. Не три точно, один. Той самий Іриней, скоріш за все. Брехати ж йому не треба буде? От і нехай. Задача його - до Сави відвести. Кинула Дарина в рот одну зернина, а потім другу. Водою запила, ковтнула. Життя її конечне, на закат давно йде. Чи їй когось лякатися?
Зарина коли вагітна, дратівлива дуже. І те їй не так, і се не те. Настрій кожні п’ять хвилин змінюється. Дітей до бабусі відвела. Дивно їй так казати- до бабусі. Це ж мати її, все життя так звала. А дітям таке скажешь? Але відправила, та перепочити вирішила. Посидіти. Бо живіт вже на ніс лізе, часто перепочивати потрібно. Хатні справи від цього страждають, але кого це цікавить. Добре, що свекрухи в неї нема, сама собі господиня. Чоловіка вже трішечки привчила, що коли жінка вагітна, не можна її зайвий раз чіпати.
Бо якщо розлютити - погано буде.
Сіла Зарина на ліжко. Сидить, а очі заплющуються. Прилягти б потрібно. Останні тижні спокійні, коли дитя з’явиться, не до відпочинку деякий час буде. А ще ж яке дитя буде? Бувають тихі, а бувають такі, що вся родина ночами не спить. Кажуть, буде дівчинка. Не думає про це Зарина. Чоловік нехай голову ламає. Це йому хлопці-спадкоємці потрібні.
Заплющила очі Зарина, картинки бачить. Гарні такі. Ото, думає, втомилася. Вдень сни бачить, та ще й такі, що кольорові та цікаві. І тіло легке таке стало. А приємно як, наче щез живіт у неї, наче не вагітна зараз, а дівчинка маленька, якою була колись. Коли по степу вільному босими ногами бігала.
Наче і зараз біжить, і вітерець на обличчя дмухає, теплий такий. Все сильнішим стає, вже все тіло в цьому вихорку опинилося. І теплий промінь по обличчю ковзає. Знайомі з дитинства відчуття, коли лежала з сестрою на камінцях теплих. А потім наче теплі хвилі річки почали вкривати. І все вище і вище. Не захлинутися б, - мляво думає Зарина. Але гарно їй та приємно. І наче немає хвилювань та думок, а тільки теплі хвилі.
Чи довго вона спала, чи ні, хто знає. Тільки от почула Дарина крик дитячий. Знайомий такий. так кричати тільки немовля може, котре на світ народилося. Підхопилася жінка, Думає, як так? Пологи ще не почалися, а дитя вже є? Поки біжала, ще з нею домочадці побігли. З хати крик чувся,але вже тиша там. Заходять вони, бачать - лежить Зарина, наче спить. Посміхається. А біля неї на ліжку дитя лежить. Цицьку смокче. Таке, яким на світ всі діти народжуються. Брудне та кров по тілу розмазана.
Взяла б Дарина ту дитину помити, але розуміє - не можна. Поки не поїсть, плакати буде. Сказала, щоб води теплої принесли. Почала дитину відмивати. Дівчинка. А волосся - біляве. Як в неї та Зарини. Схожа на Зарину в дитинстві - аж лячно.
Думає - чого Зарина спить? Як при пологах взагалі спати можна? А потім згадала. Сама, як Зарину народжувала - пам’ятала. А от як Зоряну - ні. Також ніби то прокинулася потім, а в ней дитя на належному місці лежить.І не пам’ятає Дарина, як народжувала. Темні думки в голові з’являтися стали спочатку. Поки вимивала цю дівчинку.
А потім подумала: - От прожила я життя. Тяжке, але гарне. І було дві дочки в мене. Гарні обидві, що лялечки. Тільки от Зарина, як всі виросла, заміж вийшла, дітей вже народила. А Зоряна завжди не така була. І зараз, якщо правду каже, на старість років подарує матері куточок, де буде гарно. Що це - гарно, Дарина не знала. Але відчувала, що десь повинно бути таке місце, де життя не черга справ без можливості навіть на небо глянути. Не утримання себе в кордонах, які оточуючі для неї та всіх них набудували. А щось більше. Тільки така вона, що не може про це більше нічого сказати, бо цього “більше” не бачила ніколи.
А тут і Зарина очі розплющила. А в очах тих розуміння ще немає. Наче забула, хто вона, що робить тут. Лежить, кліпає, навіть не ворушиться. На матір дивиться.
-Зарино, донечко, в тебе дівчинка народилася, - каже Дарина.
Посміхнулася новоспечена мати, на дитину подивилася. А в руки не бере. Правильно робить,бо все ще дівчина грудь губами тримає. Забереш - кричати почне.
-Добре, - каже Зарина. - Так гарно я ще дітей не народжувала. Легко.
Дівчата помічниці вийшли вже всі. То Дарина до доньки своєї нахилилася. Каже:
-Пологи пам’ятаєш?
- Добре було, - знову каже Зарина. - Тепло. Приємно.
-А як дитя йшло? - питає Дарина.
-Йшло дитя, не так, як Зоряна, - наче в свідомості донька, але такі речі каже. - В мене там кров тече, зупинити потрібно буде. Але не зараз. Зараз я полежати хочу. С донькою. Поспати.
Пішла додому Дарина. Думки в неї розбігалися, як хмари після дощу. Як буде, так буде, зробленого не повернеш. Добре, що вона сама білява, та Зарина також блондинкою залишилась. Питань не буде. Але ж це сина коваля дитина, чому питання якісь повинні бути? Одна дитина, не дві, як в неї. Тільки те глибинне, що в кожній людині є, чого голос розуму не чує. Відчуває дивне, не добре.