Перехрестя

16

Я не буду детально зупинятися на описі першої частини вечора, тому що нічого особливо цікавого не відбувалося. Вишукане застілля, дотепні тости, привітання, крики : "Гірко!"... Подарунками була заставлена цілісінька кімната ( маленька гардеробна, що межувала з Білим залом). І море квітів, так що виникало відчуття, наче ми знаходимось у величезній оранжереї.

У вікно зазирав повний місяць... Хоча ні, це я сказала для красного слівця, насправді небо було закутане хмарами.

Годинник пробив північ, і Земля урочисто відпливла у нове тисячоліття. Була мить. коли здавалося, що світ у чомусь став інакшим, щось невловимо змінилося, звичайні речі перетворилися у фантастичні візії... Але потім усе знову стало на свої місця. Лилося шампанське, навколо гомоніли та сміялися гості, Ольга і Анатолій цілувалися, музики грали, а мені було трохи сумно...

За деякий час Олександр Іванович та старші гості покинули залу, перейшовши до іншого крила будинку, як вони пояснили, "щоб молоді було зручніше веселитися."

Миттю столи зсунули попід стіни, звільнили місце для танців. Атмосфера в залі з великосвітської поступово перетворювалася в неформальну. Запрошені музиканти зі столичного нічного клубу почали відпрацьовувати свій гонорар. Якісь найсміливіші гості вже витанцьовували в центрі залу, за ними "підтягалися" інші. Дехто вже був добре "під градусом", тому коли залунали народні весільні мелодії, всі , відкинувши церемонії, побралися за руки і створили одне загальне коло, мене теж потягнули до нього.

Вимкнули світло, яскраві вогники світломузики осяяли обличчя танцюючих. Після польки оркестр без переходу заграв Рікі Мартіна, тоді ще якусь латиноамериканську мелодію... А коли музика змінилася на більш повільну, я вирішила підійти до прочиненого вікна і подихати свіжим повітрям. Тут було досить темно, тому я не зразу помітила, що якийсь чоловік уже стоїть, спершись на підвіконня, і дивиться на річку, в якій химерно відбивалися вогні гірлянд. Він повернув голову, і я упізнала Ежена.

- Привіт, а де Марися? - спитала я. Вони з братом разом сиділи за столом, а я тільки зараз згадала, що повинна була за нею приглядати.

- Пішла спати, хоч і наполягала, що гулятиме до ранку , але "цариця Тамара" виявилася непохитною, - відповів Ежен.

Я стояла ні в сих, ні в тих, думаючи, що, мабуть, теж пора вже йти до своєї кімнати. Тільки відкрила рота, щоб промовити : "Ну добре, мені пора, на добраніч...", як Ежен заговорив першим:

- Ну як вам гуляночка, подобається? - з насмішкою, як мені здалося, сказав він.

- Нічого так, - вирішила підіграти я йому, і собі підійшла до вікна та сперлася на підвіконня. Ні, не піду я звідси, хоча б кілька хвилин - а то ще він подумає, що я боюся його кпинів.

Раптом я побачила, як з похмурого неба повалив сніг. То було схоже на казку - великі лапаті сніжинки несло вітром, за ними миготіли ліхтарі, і здавалося, що ми пливемо в космосі серед різнобарвних зірок.

Я вмить забула про все навколо - дивилася на те чудо широко відкритими очима, хотілося, наче в дитинстві, підстрибнути і заплескати в долоні! Як мало треба людині для щастя - просто трохи снігу в новорічну ніч...

****************

- Ну що, раз уже ви порушили моє відлюдництво, то ходімо потанцюємо? - несподівано сказав Ежен, коли музика змінилася, і над залом полинула пісня Стінга . Я зовсім недавно дивилася фільм "Леон-кіллер", тому відразу упізнала мелодію Shape Of My Heart.

Я невпевнено поклала руку йому на плече, і відчула якусь тривогу, наче щось було не так, неправильно... а може, це просто музика була у всьому винна?

- Цікаво, про що ця пісня? - спитала я, тільки аби розвіяти незручну мовчанку.

- Про карти, - відповів Ежен.

- Про які карти? - здивувалася я.

-Зараз, я пригадаю, - він трохи наморщив брови, дивлячись кудись за мою спину, а потім продекламував:

Він міг при зустрічі сказати,

Що закохався в той же час,

Але чи можна віру йняти

Тому, хто в масці кожен раз?

Якщо обман вмить не відчуєш,

То скоро здружишся із ним.

В житті, як в картах, ти не прорахуєш,