12

  З перших днів після свого приїзду Ольга безроздільно запанувала у Замку. Вона була єдиною дочкою відомого банкіра, тому не звикла відмовляти собі ні в чому, а її врода і гострий язичок ще більш підсилювали бажання постійно бути в центрі уваги. Анатолієм вона крутила, як хотіла, а він підкорявся усім її примхам з несподіваним терпінням.  

  Ми з Марисею намагалися зайвий раз не потрапляти їй на очі. Лише одного разу вона з'явилася в бібліотеці під час наших занять і  безцеремонно перервала мене на півслові запитанням:

 - Як називається столиця Іспанії?

 - Мадрид, - відповіла я.

 - Спасибі, - кинула Ольга через плече і вибігла з кімнати.  

  Виявляється, вони з Анатолієм планували майбутню весільну подорож.  Ольга забажала вийти заміж у новорічну ніч, щоб грандіозне весілля почалося у другому, а закінчилося - у третьому тисячолітті.  Вона замовила собі якусь дуже ексклюзивну сукню від відомого модельєра та діадему з справжніх діамантів. 

  Ольга  усім розповідала, що вона походить із давньої аристократичної родини, що її  предок - мало не сам король Людовик Тринадцятий, і показувала генеалогічне дерево, котре склав  для її батька за шалені гроші якийсь історик. Ну звичайно, за добрий гонорар можна  було б навіть  до Юлія Цезаря родовід прослідкувати, - думала я ( звичайно, про себе). Мені ж Ольга найбільше нагадувала "саквояжників" з роману "Віднесені вітром" - котрі, швидко розбагатівши, поводили себе як господарі життя, залишаючись при цьому хамовитими і малоосвіченими...

  Стояли ясні холодні дні.  Наближалася зима, але снігу ще не було. Лише ночами землю покривав сріблястий іній, а вранці сонце розтоплювало його, і на кожній травинці сяяв крихітний діамант. 

  Одного листопадового ранку я гуляла в саду. На галявині, яку мені було добре видно крізь голе віття дерев, Анатолій з Ольгою збиралися на прогулянку верхи. Трохи віддалік Юрій Зорін протирав лобове скло  машини, якою мав їхати до міста. 

  Садівник привів коней, і тут молодята засперечалися, хто на якому їхатиме. Я не чула їхніх слів, але бачила, як Ольга невдоволено тупнула ногою і , насупившись, відійшла вбік. Анатолій щось пояснював їй, розводячи руками. Та примхлива красуня на всі його слова лише хитала головою.

  Коли Анатолій допоміг їй сісти на Принца, я здивувалася: невже Ольга так гарно їздить верхи? Від Марисі я знала, що цей кінь дуже норовливий і непокірний: на відміну від сумирної Ластівки він  міг влаштувати справжнє "родео", якщо йому щось не подобалося. Проте Ольга сміливо сиділа в сідлі і не було схоже, що вона не ладить з конем. Анатолій легко скочив у сідло Ластівки і смикнув за вуздечку.

  Вони рушили алеєю, але проїхали зовсім небагато. З незрозумілих причин Принц зупинився, насторожено підвів голову і почав нюхати повітря. Ольга потягнула за повід, потім нетерпляче вдарила коня в бік каблучком. Принцу це не сподобалося - він заіржав і хвицнув задніми ногами. Від несподіванки Ольга впустила вуздечку і схопилася за гриву коня, що його ще більш роздратувало. Він став дибки, щоб скинути вершницю. Ольга голосно заверещала.

  Анатолій зіскочив на землю, але так швидко, що його нога заплуталась у стремені. Він упав. На щастя Ольги, Юрій, що знаходився за кілька метрів, підбіг до коня, вхопив вуздечку і змусив його  зупинитися.

  Принц пирхав і намагався його  вкусити, та він подав руку переляканій Ользі і майже стягнув її на землю. Ольга вмить утратила всю свою пиху. Розпатлана,  червона, вона сперлася на плече свого рятівника і заплакала.

 Тут нарешті нагодився Анатолій. Він швиденько відтрутив секретаря вбік і обійняв наречену. Потім, лагідно заспокоюючи її, посадив на лаву, що стояла під деревом.

  Історія мала несподіваний і неприємний фінал. Анатолій прив'язав Принца до дерева і кілька разів з усієї сили вдарив його батогом. Кінь заіржав так, що аж мені було чути. Ольга, весело посміхаючись, спостерігала за покаранням. Вона вже цілком заспокоїлася і час від часу кидала кокетливі погляди на Юрія, що досі порався біля машини.

  Мені стало гидко. Я повернулася і швидко пішла до будинку.