6.

- Ліль, він просто залишив мене і пішов! Розумієш? Ні слова не сказав! - Діна продовжувала заходитися риданнями у мене на плечі, а я могла лише гладити її волосся і нашіптувати всяку обнадійливу дурню. 

Ну правда, я і сама мало розуміла,  що сталося з Марком. У мене не було сумнівів у тому, що він кохає Діну. Але його вчинок.. перекреслив усе хороше, що було до цього моменту. Як можна просто взяти і залишити свою вагітну дівчину у такий відповідальний момент?

- А знаєш, ну його! - несподівано подруга вибирається з моїх обіймів і гнівно витирає сльози. - Сама виховаю свою крихітку!  Ти ж мені допоможеш, правда?

- Дін, не забігай так далеко вперед. - розумію, що зараз в ній бурлять гормони і не хочу своїми словами довести подругу до чергової істерики. - Я впевнена, що Марк не залишить тебе саму.

- Ой, а це що? - Діна помічає букет поруч зі мною, і її очі загоряються цікавістю. Розумію, що подрузі варто перемкнутися на щось інше, але обговорювати власні стосунки зовсім не хочеться. - Де взявся цей букет?

- Мені подарував один знайомий. - брехати Діні не хочеться ще більше, тому кажу як є. 

- Знайомий? - подруга миттєво підбирається і вмикає старшу сестру. - Що за знайомий? Чому я нічого про нього не знаю?

- Тому що ми познайомилися лише вчора. - стримано відповідаю. - Сьогодні випадково побачилися і він подарував мені квіти. А ще.. на побачення запросив.

- Ну нічого собі новини. - ахає подруга. - Ліль, ти обов'язково маєш піти з ним на побачення! Знаючи тебе навіть не сумніваюся, що відмовиш. Не роби цього! 

Переводжу подих і намагаюся зібратися. Знала я що так і буде, але все одно не змогла утримати все це в собі. І що тепер їй сказати? Відмовляти вагітним не можна…

- Дін, я не планую завести курортний роман.  - пояснюю повільно. - Не треба мені цього.

- А мені здається, що якраз таки треба! - вперто заперечує подруга. - Я дуже тебе люблю, Ліль, але це вже занадто! Ти не можеш жити одним минулим! Андрія давно немає. І твоєї вини в його смерті також. Досить вже винити себе! Тобі про власне життя треба думати!

Схоже, Діну понесло, а мені стало важко дихати. Доводиться підвестися на ноги і так недоречно на очах з'являються сльози. Я чудово розумію, що її слова мають право на існування. Діна хоче мені лише хорошого. Але я не можу просто взяти і перемкнути систему за якою жила всі ці роки. 

Я боюся майбутнього. Я не знаю як жити в суспільстві і не здригатися від кожного шороху. Та аварія змусила мене побачити, що життя це не сценарій із казок. Тут все набагато жорстокіше. І не завжди відносини закінчуються хеппі-ендом. 

- Ліль, пробач! - схоже, Діна розуміє, що перегнула палку. Збирається вибачитися, але саме в цей час двері в номер відкриваються і на порозі з'являється Марк. Я одразу помічаю величезний букет білих троянд у нього в руках і розумію, що пора відчалювати. Схоже ця історія таки матиме щасливий кінець.

- Думаю, вам варто поговорити. - підморгую Марку, котрий все ще здається розгубленим і прихопивши свій невеликий букет покидаю номер. 

Опинившись в себе, ставлю квіти в вазу і виходжу на балкон. В номері Діни та Марка тихо, отже, примирення йде повним ходом. Видихаю з полегшенням, тому що дуже не хочу щоб подруга страждала. 

Присідаю у крісло і слідкую за тим, як вдалині мигають різнокольорові вогні і лунає музика. Схоже, свято в самому розпалі. Цікаво, а Гліб там?..

Сама не розумію, чому думаю про нього. Ми майже не знайомі і я вперто відганяю від себе думки щодо нього. Не потрібен мені курортний роман, тому що я не вмію так. Я можу цілувати, обіймати та кохатися лише з тим, кого дійсно кохатиму. А закохуватися в Гліба погана ідея, тому що через два тижні мене вже тут не буде, а вдруге розбивати власне серце зовсім не хочеться.

З важких думок в реальність мене повертає звук вхідного повідомлення. Коли бачу від кого воно, спочатку хочеться видалити не прочитавши, але  клята цікавість не дає мені цього зробити. 

"Врятувала подругу?"

Сама не помічаю, як уста розтягуються в посмішці. Гліб написав першим, хоча мені здавалося, що в даний час він розважається в компанії красивих дівчат. 

Я маю право вибору: проігнорувати чи відповісти на повідомлення. І саме зараз в мені прокидаються одразу дві сутності, одна з котрих категорично проти, а інша уже тягнеться до телефону. 

Напевне я занадто слабка, тому що втриматись не виходить. Швидко пишу відповідь і розумію, що в цей час майже не дихаю. 

"Подруга врятована. Спасибі за хвилювання"

"Взагалі-то я хвилювався за тебе. Не хотів щоб ти засмучувалася"

Гліб продовжує писати, а в мене уже усмішка від вуха до вуха. Як давно я цим не займалася. Виявляється, що це цікаво та приємно. 

"Я думала, що ти зараз на святі. Чому не веселишся?"

"Тому що тут немає однієї загадкової дівчини. Ліль, завтра я збираюся тебе викрасти, тому не тікай від мене більше. Обіцяю бути хорошим."

"Куди викрасти? "

"А це сюрприз. Впевнений, що тобі сподобається"

Палець завмирає над телефоном і я розумію, що не буду тікати і ховатися. Ми ж можемо бути просто друзями, чи не так?   Знаю, що занадто багато фантазую, але уявляти Гліба чимось більшим просто не даю собі права. 

Знаю, що він розчарується в мені після першого ж побачення. Тому і не покладаю на нього більше ніж у мене є. Всього одна зустріч, і загадкова дівчина стає нецікавою…

"Тоді до завтра, Гліб."

Швидко відписую і замираю очікуючи на його відповідь. 

"Спокійних снів, моя загадкова дівчино!"

Його відповідь занадто прямолінійна. Він назвав мене своєю, але тим самим не образив, а змусив обличчя червоніти. 

Сама ще хвилину тому говорила, що все це нічого не означає, а зараз сиджу як ідіотка, стискаючи в руках телефон, і прислухаюся до шаленого серцебиття. Ні, це не почуття прокидаються з довгої сплячки. Це просто бажання відчути себе потрібною комусь виривається на перший план.